Олександр Сидорчук з Волині став одним з перших фермерів в Україні, хто почав вирощувати білу спаржу. Спочатку він шукав покупців через ринки, а нині його продукція постачається в супермаркети та ресторани.
Читайте також: Внаслідок скиду противником вибухового боєприпасу загинув Герой з Волині
Втім, війна внесла свої корективи: деякі канали збуту закрились, а логістичні проблеми ускладнили процес продажу. Але попри труднощі, підприємство «Еко-Волинь груп» продовжує розвиватися, і навіть розпочало новий агроексперимент – вирощування скорцонери.
Журналістка Бізнес.Район поспілкувалася з підприємцем про культуру споживання спаржі, вплив глобального потепління на агросектор та роботу в умовах війни.
Про становлення ринку
Ще вісім років тому ринок спаржі в Україні починався з нуля. Багато людей не знали, що це за культура і як її споживати. Тому волинянин Олександр Сидорчук шукав шляхи популяризації своєї продукції.
«Ми домовились з керівництвом ринку «Столичний» у Києві й почали пропонувати свій продукт. Зелена спаржа мала певну популярність, а от біла була геть новинкою. Хоча смак білої спаржі ніжніший, а за кордоном вона має значно більший попит», – каже підприємець.
З часом підприємство зосередилось на співпраці з великими мережами супермаркетів й ресторанами та реалізує свою продукцію під торговою маркою «Спаржа Волині».
Щоб забезпечити якість спаржі, на господарстві дотримуються відповідних технологій. Фермер наголошує, що для вирощування білої спаржі потрібні значно більші капіталовкладення, оскільки її вирощувати складніше. Відповідно й ціна на неї вища.
У зібраної продукції ретельно контролюють процес підрізання та дотримання температурного режиму. Білу спаржу обов’язково охолоджують, та розміщують у темне приміщення, щоб запобігти попаданню сонячних променів, що збільшує термін її зберігання.
Також підприємства взаємодіють напряму з людьми, які замовляють спаржу для власного споживання через пошту.
«Ми стали першим інтернет-магазином в Україні, що почав продавати спаржу, і вже маємо свою базу клієнтів. Спочатку Олександр сумнівався, чи варто спробувати продавати онлайн, адже це складний логістичний процес. Однак ми вирішили спробувати через пошту, і це дало шалений результат – попит виявився набагато більшим, ніж ми очікували», – розповіла виконавча директорка Ольга Костюк.
Олександр Сидорчук наголошує, що шість років тому конкуренції не було і на всю країну було два-три виробники. Зараз все більше дрібних господарств та одноосібників вирощують спаржу.
«У сезон, дрібні виробники реалізовують свою продукцію, переважно на ринках. Оскільки термін зберігання спаржі лише декілька днів, при належних умовах зберігання, а пропозиція спаржі на ринку велика, виробники змушені знижувати ціну. І це, в тій чи іншій мірі, впливає на загальний ринок», – пояснює фермер.
Зі слів Олександра за останні два сезони ситуація змінилась, і люди почали купувати більше білої спаржі.
Про скорцонеру або «овочеву устрицю»
Окрім спаржі, чотири роки тому фермери вперше спробували вирощувати скорцонеру, також відому як «овочева устриця» або козельці.
«Я був у Нідерландах, побачив на полицях в супермаркетах корінь, який за вмістом вітамінів та мінералів схожий до спаржі, і замислився, чому у нас немає такої культури», – каже Олександр.
Цей коренеплід вже давно популярний на європейському ринку, особливо в Німеччині, де його вирощують століттями. Він родом з Іспанії, але займає чільне місце в європейській кулінарії.
«В Україні про скорцонеру згадував ще Іван Котляревський. У своїй «Енеїді» він називав її козельці, використовуючи їх для опису традиційної української їжі. Козельці були популярним народним блюдом, яке часто асоціювали з їжею селян», – розповідає Ольга Костюк.
Нову «забуту» культуру волиняни почали вирощувати поступово. У перший рік зібрали лише 100-150 кілограм урожаю. Більше не вдалося, оскільки не була відома технологія вирощування цієї культури.
Наразі площі посіву скорцонери збільшуються. Збирають її восени, адже це морозостійка культура, якій не страшні навіть -30 С°. На смак вона нагадує молодий волоський горіх. А кілограм цього коренеплоду коштує 300 гривень.
«Скорцонера має низку корисних властивостей: вона є лікарською рослиною, природним пробіотиком і має позитивний вплив на здоров’я, якщо вводити її в раціон поступово. Ця культура малокалорійна, з низьким вмістом вуглеводів, багата на клітковину і підходить для різних дієт. Також допомагає знижувати рівень цукру в крові», – пояснює Ольга.
Фермери активно працюють над популяризацією цього продукту серед споживачів і ресторанів. Для цього вони співпрацюють з відомими шеф-кухарями.
Про виклики війни та глобального потепління
Війна значно вплинула на продажі. Деякі ринки збуту, наприклад у Харкові, практично перекрилися. Фермер каже, що цьогоріч були спроби поновити співпрацю, проте це не ті об’єми, які були до війни.
До повномасштабного вторгнення «Спаржа Волині» планувала запустити виробництво консервованої продукції. Однак реалізацію ідеї ускладнили відключення електроенергії та значна нестача працівників. Наразі скуштувати консервовану спаржу можна лише у фірмовому ресторані «Аспарагус» в Устилузі.
Зараз підприємство вирощує понад 40 гектарів спаржі. На постійній основі тут працюють семеро працівників. У період збору врожаю, що триває з квітня по червень, до роботи залучають додаткових працівників.
Фермер зауважує, що цього року на зборі спаржі працювали переважно жінки. Завдяки тому, що сезон збігається з великодніми святами, більшість із них ще не встигли виїхати за кордон на заробітки.
«Звісно, нам не вистачає трактористів, а проблема з агрономами стоїть особливо гостро. Раніше у нас працював кваліфікований агроном із Львівщини, але через війну він змушений був припинити роботу тут», – пояснює Олександр.
На полях завершують підготовку до зими. Працівники активно скошують залишки спаржі та удобрюють ґрунт, щоб підготувати його для нового сезону.
Для підживлення полів використовують великий обсяг перегною, подібно до європейських практик. Основними джерелами добрив є коров’ячий та курячий гній та інші мінеральні добрива.
Цього року на підприємстві відчули, що відсутність поливу позначилася на врожаї спаржі. Наразі вони закладають нові поля з крапельним поливом.
Спаржа має дуже глибокий корінь і потребує багато води – приблизно три літри на добу для кожної рослини. Хоча ґрунт на ділянці дренований і має низку ровів, води не вистачає.
«Ідеальний варіант – мати поруч річку», – каже власник.
Проте річки немає, буріння свердловин потребує додаткових дозволів.Тому поки спробують використати полив на частині полів і порівняють результат з іншими ділянками.
В Україні намагалися створити асоціацію фермерів, які вирощують спаржу, однак поки безрезультатно. Така організація могла б значно спростити вихід українських виробників на міжнародні ринки. Головна складність полягає в узгодженні єдиних стандартів та критеріїв якості, яких мали б дотримуватись усі учасники.
Фермер зазначає, що для виходу на міжнародний ринок із консервованою продукцією можливості значно ширші ніж зі свіжою спаржею, що зумовлено значно більшим терміном зберігання.
Однак для експорту свіжої спаржі необхідно отримати низку європейських сертифікатів, які передбачають відповідність полів та продукції суворим стандартам.
