У фондах Волинського краєзнавчого музею на збереженні орієнтовно 400 жіночих вишитих сорочок, серед них одну, про це достеменно відомо, вишили спеціально для нареченої. Образ молодої та молодого з автентичного одягу для Суспільного зібрали в обласному краєзнавчому музеї.
Читайте також: Вічний спокій: на Волині попрощалися із загиблим прикордонником
Традиційне волинське весільне вбрання для наречених із старовинних речей, які зберігаються у фондах обласного краєзнавчого музею сформувала завідувачка відділу етнографії Людмила Мірошниченко-Гусак. З її слів, так одягалися молодята наприкінці XIX, у першій половині XX століть.
Зі слів науковиці, у 1929-му році, коли створювався музей, одним із перших експонатів був весільний костюм нареченої. Спідницю вирізняє смужка фабричної тканини із трояндами.
Іноді вишивка весільного обрядового вбрання була скромною, але завжди намагалися, щоб це було нове вбрання із гарною оздобою, каже Людмила Мірошниченко-Гусак. Розповідає, що обов’язково наречена одягала безрукавку. За барвистими намистами: коралями або ж пацьорками, і вінком наречена виділялася з-поміж інших дівчат.
Корони були різні: високі були вінки, невеличкі, у вигляді шапочки, каже етнографиня. Одну із таких корон реконструювали: зробили квіти із паперу, на той час, доступного, додали до нього ще намистини різнокольорові.
Одна жіноча сорочка, яка зберігається у фондах музею — із села Вишнів Ковельського району — була вишита безпосередньо для нареченої на весілля, розповідає Людмила Мірошниченко-Гусак. Сорочка вишита хрестиком, на ній — квіти.
“Це вже була така данина моді, тому що волинські традиційні сорочки на той час мали комірець: чи виложистий, чи стійку. Весільна сорочка мала бути з барабанам. Рукави мали бути повністю заткані у поперечні смуги, вони яскраві, багато орнаментовані, об’ємні мають форму свою. Це – Полісся: Камінь-Каширський, Ратнівський райони”, — розповідає етнографиня.
Для нареченого сорочку повинна була вишити наречена. Обов’язково святковий стрій підперезувався поясами: у чоловіків вони могли бути ширші, у жінок вони були вужчі.
“У фондах є святкова сорочка, яка має майже такий самий візерунок, як зафіксовано на старих фотографіях під час польових експедицій, де чоловік вже старший сидить в сорочці, яку йому придбала і вишила безпосередньо його майбутня дружина. Вона теж мала ромби, квіти стилізовані і комір-стійку”, — говорить Людмила Мірошниченко-Гусак.
На Волині у традиційний одяг наречені вбиралися орієнтовно до середини минулого століття, потім поступово фабричні сукні та костюми стали витісняти узвичаєне вбрання. Нині ж, каже Людмила Мірошниченко-Гусак, кравчині цікавляться традиційним вбранням, щоб відтворити його елементи у сучасному одязі наречених.
Читайте також наші новини у Facebook
