Андрій Бондаренко, український мандрівник, поділився своїми враження від подорожі Волинським Поліссям.
Читайте також: Зранку за його здоров’я молилися у храмі, а ввечері рідні отримали страшну звістку з фронту: спогади про молодого Героя з Волині
Деталі захоплюючої мадрівки він опублікував на своїй сторінці у Facebook, – інформує ВолиньUA
В одні з серпневих вихідних я вперше опинився у справжньому Поліссі. А вийшло це несподівано. Я мав їхати на 3 дні у польські Татри, щоб проїхатися і пройтися маршрутом, який давно розробляв і про який давно мріяв. Але на прикордонній станції Мостиська ІІ мене висадили з поїзду Київ-Перемишль, хоч усі документи для виїзду за кордон в мене були оформлені бездоганно. Але перевірці по базі з’ясувалося, що у реєстрі Прикордонної служби я досі рахуюсь, як директор державного підприємства.
Я, звичайно, був дуже засмучений, бо не був за кордоном майже 2 роки. Провівши півночі на порожньому вокзалі, під ранок я повернувся до Львова, поспав декілька годин і вирішив, що треба їхати на Полісся. В мене вже був попередньо розроблений маршрут, і поки я їхав бусіком зі Львова до Ковеля, я вирішив усі організаційні питання цієї експедиції.
Ковель
Під вечір був у Ковелі, щоб рано зранку звідти стартанути у бік білоруського кордону.
Мені дуже подобається Ковель. Тут є декілька еклектичних будинків на центральній вулиці Незалежності, збереглася синагога і стара церква. Найгарніша з будівель – колишній готель “Бристоль”, 1900 рік:
В Ковелі знаходиться найбільший дерев’яний костел в Україні:
На ніч зупинився в готелі “Лісова після” неподалік від вокзалу.
Прокинувся у 5 ранку, зустрів світанок, поки збирався на автовокзал.
Перше знайомство з Волинським Поліссям
Моя подорож Поліссям мала початися з містечка Любешів в декільком километрах від кордону з Білоруссю. Квиток на ранішній бусік я купив заздалегідь, за день. Але автобус вже приїхав набитий з Луцька і я в нього ледь вліз. Про те, щоб знайти своє законне місце для сидіння, не було і мови. Це був базарний день і всі їхали по селах і з сіл.
Від Ковеля до Любешова їхати майже 3 години. Думав, що всі три години доведеться стояти. Але менш ніж за годину у Камені-Каширському майже всі вийшли, і решта шляху я насолоджувався польськими пейзажами і селами з дерев’яними хатками.
У Любешові мене зустрів директор директор національного парку “Прип’ять-Стохід” Олександр і видав мені джип з водієм і екскурсоводом. До речі, тур національним парком можна замовити напряму через Олександра. Ось його телефон: (067)361 69 21. Тур приблизно на 6 годин коштує 2500 грн. незалежно від того, скільки вас людей (можна від 1 до 4).
Сваловичі – закинуте село в нетрях Полісся
Джип довезе вас до закинутого села Сваловичі, а звідти на моторному човні ви попливете річкою Прип’ять до озера Нобель у Рівненській області і назад, роздивляючись дику природу Полісся. А також проведете пару годин у Сваловичах, коштуючи місцеві напої та роздивляючись побут поліщуків.
Сівши на джип, ми з моїм гідом Володимиром поїхали у Сваловичі. Сваловичі – закинуте село, що лежить всього в 3,5 км від білоруського кордону на березі річки Прип’ять у місці впадіння в неї річки Стохід.
Село майже повністю складається з дерев’яних автентичних будиночків мешканців Полісся. Сьогодні тут залишилося всього 7 мешканців, яким раз на тиждень привозять продукти.
Мені пощастило побувати в одній з хатинок, яка належала батькам пана Володимира – мого провідника національним парком “Прип’ять-Стохід”. І інтер’єрі хати – багато вишитих мамою Володимира ікон, картин, килимів, білизни.
Місток для риболовлі у Сваловичах. Тут річка Стохід впадає у річку Прип’ять.
Річка Прип’ять
У Сваловичах ми з гідом Володимиром сіли у моторний човен і пішли вниз за течією річки Прип’ять на схід у бік Рівненської області.
Річка тече вздовж кордону з Білоруссю, звідси до сусідньої фактично окупованої москалями держави від 2 до 5 кілометрів в залежності від вигону річки Прип’ять. Місцеві розповідали про те, що іноді можуть випадково заплити на територію Білорусі під час риболовлі. Але для тих, хто хоче збіжати звідси за кордон, мушу попередити, що це нереально. Між Прип’яттю і сушею в Білорусі – десятки кілометрів боліт, а місцевість порізана сотнями дрібних річок.
Озеро Нобель
Приблизно після години швидкого плавання звивистим руслом річки Прип’ять ми дісталися озера Нобель, що знаходиться вже у Рівненській області:
Озеро, по суті, є великою заплавою річки Прип’ять. Воно має складну форму та оточено польськими лісами. Озеро має 4 острови.
На березі озера лежить однойменне село Нобель із населенням всього 270 людей. Але колись це було повноцінне місто Київської Русі, яке згадується ще у Іпатіївському літописі.
Знову Сваловичі
Після обіду ми знову приплили у Сваловичі. Мені пощастило, бо тут зібралася чудова компанія: колишній голова району, головні медики району і навіть керівники медичних закладів прифронтового Запоріжжя. В нас було про що поговорити за чарками різноманітних місцевих крафтових напоїв, адже останні 2 роки я також працював у системі Міністерства охорони здоров’я.
Справжній кайф – це ходити по Сваловичах і роздивлятися автентичні дерев’яні хатки. Дуже важливо зберегти цю зникаючу спадщину для майбутніх поколінь!
Люб’язь – озеро та автентичне село
Вечір несподівано застав мене у маленькому селі Люб’язь між Любешовим і білоруським кордоном. Єдиний заклад для ночівлі тут називається “Гол”. В готелі був всього один вільний номер, який коштував… 200 грн. З таку ціну я останній раз ночував лише у 2005 році у сирійському Алеппо.
Прокинувшись зранку я пішов досліджувати село, яке розташоване на березі озера Люб’язь. Це дуже давнє поселення, яке згадується ще у 1366 році. З часів поділу Речі Посполитої у 1793 році село перебувало у складі Любешівської волості Пінського повіту Мінської губернії, аж прки знову не повернулося до складу Польщі у 1921 році.
Коли я зібрався виїхати з села Люб’язь до Любешова, то швидко зрозумів, що це не просто. Була неділя, автобусів з сусідніх сіл до Любешова не було. Годину я стояв на дорозі, але жодної автівки у бік цивілізації не було. Врешті решт мене підібрав прикордонник і підкинув до Любешова.
Любешів – бароко посеред Полісся
Любешів – старовинне містечко на Волинському Поліссі на березі річки Стохід, де розташований офіс національного парку “Прип’ять-Стохід”. Крім традиційної польської житлової архітектури у Любешові збереглося кілька архітектурних пам’яток: замкова брама, кляштор піарів та костел капуцинів.
Від кляштору піарів залишилася будівля келій 1684 року з товстими стінами, бароковою брамою і контрфорсами. При монастирі піарів був колегіум, у якому вчився герой польського повстання Тадеуш Костюшко.
Головна пам’ятка Любешова – це брама резиденції, яка протягом 18 століття належала шляхтичам із родів Вишневецьких, Замойських і Мнішеків. У 1754 році її придбав Ян Антоній Чарнецький. Рід Чарнецьких завершив розбудову палацового комплексу, що включав в’їзну браму, та володів ним до Другої світової війни.
Річкою Стохід
З Любешова на протилежний берег річки Стохід веде дерев’яна кладка. Якщо перейти її і пройтися стежкою близько двох кілометрів, то опинимося у поліському селі Заріка.
Заріка – це одне автентичне село на Поліссі, зідки з Любешова веде пішохідна стежка. В селі проживає близько 150 осіб. Воно майже повністю складається з традиційних для полісся дерев’яних хаток:
Нічого особливого у селі немає. Тут просто приємно бродити порожніми пішохідними вуличками і роздивлятися дерев’яні обійстя:
Після обіду поїхав бусіком з Любешова до Луцька, а звідти повернувся до Києва.
Читайте також наші новини у Facebook
