Вочевидь, найменше, що ми можемо зробити для людей, які полягли на фронті за Україну — пам’ятати про них. Пропонуємо вам спогади полеглих захисників України, які загинули за нашу з вами свободу 19 липня 2023 року.
Загинули юні Герої з Луцька Михайло Сакір, Володимир Кот та Родіон Савчук 19 липня 2023 року під час виконання бойового завдання між населеними пунктами Лиман 1 та Сенківка, Куп’янського району Харківської області під час ворожого мінометного обстрілу.
Cпогади рідних та друзів про лучанина Родіона Савчука:
«Таких людей, як Радік можна порахувати на пальцях однієї руки. Дуже щаслива що мала такого друга…
Радік був мені як брат. Він самий добрий, вихований, турботливий, безкорисливий та щирий. Він перший завжди поспішав на допомогу. Ми познайомились на роботі у “Хабл бабл” 2016 році і відразу знайшли спільну мову, та стали дружити.
Пам’ятаю як працювали разом та хлопці розбили стіну з гіпсокартону, а Радік за ніч став і все відремонтував, щоб хлопцям не перепало. Він не спав всю ніч щоб зробити ту стіну, хоча йому на другий день потрібно було ще працювати цілий день. Він ніколи не ставив свої інтереси вище інших, а завжди поспішав подати руку допомоги.
Дуже позитивна та цілеспрямована людина, ніколи не боявся братись за щось нове, у нього була страшенна жага до життя. Він вмів отримувати задоволення від простих речей . Я думаю, що він би був найкращим чоловіком для своєї майбутньої дружини та батьком для дітей. Також він приклад хорошого сина, найкращого, друга та брата», – пригадує подруга Маргарита.
«Для мене це любитель BMW , швидкості, адреналіну ну і своєї червоної машини, звичайно ж.
До речі, колір червоний любив дуже. Любив тварин, рибалку.Завжди друзям все помагав за просто так, мені часом здовалося, що дехто цим і користувався, але він всерівно по доброму завжди погоджувався і допомагав Любив погратися з своїми зачісками, ходив з довшою довжиною, але весь час в кепці мені здавалося, що він і спав в ній. Любив слухати Коробок в машині і кайфувати», – зазначила лучанка Катерина.
За дуже короткий проміжок часу, Радік показав мені, в першу чергу, яке має бути ставлення чоловіка до жінки. А також який повинен бути сам чоловік. Радік – це мужній, сильний, сміливий, відчайдушний чоловік. Поруч з ним, я відчувала себе в безпеці, навіть тоді, коли він був за сотні кілометрів від мене. Ми вірили в наше майбутнє і мріяли про нього. Радік казав :
« Я так хочу сімʼї, щоб ми мали багато діток, лежали на дачі біля ставка, ловили рибу ( а рибалити Радік дуже любив), відпочивали, а наші діти бігали поруч і тішили нас».
Наша історія коротка, але наповнена емоціями, любовʼю та турботою.Вона коротка, але справжня. Постійно згадую слова Радіка: « Наша любов, це стимул.Стимул більше працювати, стимул швидше закінчити ту кляту війну і бути завжди поруч». Так і повинно було бути. Він назавжди в моїй памʼяті», – з усмішкою пригадує кохана дівчина Катерина.
«Мій син, Радіон з самого дитинства був дуже чемною дитиною. Про це ще й досі згадують вихователі вчителі, сусіди , друзі, знайомі.Спогадів дуже багато.. Всім хочу побажати, таких синів, як Радіон», – зізнається мама полеглого воїна Радіона Савчука Наталія.
Cпогади рідних та друзів про лучанина Михайла Сакіра:
«Мішаня був наповнений чималою кількість шляхетних чеснот, я хотів би виділити серед них домінуючу – це вірність. Вірність собі, своїм поглядам своїй родині, своїм друзям (це те що відчув я безпосередньо), вірність батьківщині цього ніхто не піддасть сумніву. Висока порядність і доброта у нього змішане із загостреним почуттям справедливості.
Він був досить скромним водночас вкрай сміливим, точно дуже відданим, веселим і завжди розуміючим, – повідомив товариш Олег Хомич.
«Дуже щирий і веселий хлопець, який радіє від простих речей. Дуже сильне відчуття справедливості і бажання розвиватись. Я з ним познайомився після початку повномасштабного вторгнення, але дуже звик до нього і називав його своїм другом, з Мішкою легко було знайти спільну тему для розмови і було цікаво почути його думку на багато речей», – підкреслив товариш Михайла Сакіра.
«Пригадую, як ми з ним плавали у луцьких фонтанах о 03:00. Власне, з Михайлом ніколи не буває сумно або страшно. Він завжди знає, як підтримати або вивести або які саме слова сказати коли морально важко. Він знає як це, бо сам там був.
Зимою він хотів в луцькому парку сісти на кораблик у річці і впав в воду. Ми всі, напевно, ніколи так не сміялись як в той вечір. Ми були і є близькими друзями. Самий кращий період мого життя я провела з Мішою, Андрієм і Дашою. Я не можу прийняти ситуацію і не хочу. Хоча треба було б. Наша любов до Міши не закінчена. Вона переросла на інший рівень», – розповіла подруга Михайла Діана.
«Міхел таке прізвисько, я йому присвоїв, в свою чергу йому начеподобалось. Саме таким, я його найбільше памʼятаю. В певний період життя, ми з ним були братами якіодин одному допомогалирозвиватись і ставати кращими. Я впевнено можу сказати, Михайло Сакір був дуже сильною особистістю і міцний духом воїн, який був впертий і цілеспрямований. Це хлопчисько з двора, який став воїном. За що йому вічна шана. Це був брат, який допоможе та підтримає, це брат з яким миставали кращими та розвивались.
Я пишаюсь тим, що одного дня, з ним познайомився з ним. Дуже сумно визнавати що він загинув адже наша дружба вплинула на перебіг життя,кожного з нас. Але в будь – якому випадку смерть його не даремна! Він з нами в памʼяті назавжди. Шана та честь Михайлу Сакіру.Про його побратимів, мало що знаю, але я впевнений, що це воїни які заслужили на шану та честь», – зауважив Іван Федько.
«Я не буду займатися пофосною лірикою і розповідати усю біографію мого сина.бо мені дуже боляческажу тільки що я безмежно пишаюся своїм сином.не буду перераховувати його людські якості, список буде великий.скажу тільки що це справжній чоловік, яких залишилося вже дуже мало.Міша вже рік офіційно вважається безвісти зниклим і я дуже сподіваюся що наша влада розпочне більше цінувати своїх героїв…», – зауважив батько полеглого Героя.
«Мішка був дуже добродушним та наївним трохи. Крім цього був справедливим та трішки скромним. Не знаю, яким він був другом, але братом він був найкращим.
Звісно, ми як усі брати та сестри сварились але ми дуже любили одне одного,завжди підтримували та оберігали. Мішка завжди як міг підтримував всі мої ідеї. Він безмежно любив своїх племінниць – дівчата були для нього всім. Він проводив з ними дуже багато вільного часу, гуляв, водив в школу, ходив на батьківські збори. Важко писати про найрідніше, адже ще досі не віриться і не хочеться вірити в те, що сталось.
Він був моєю опорою і я знала що щоб не трапилось в цьому житті – в мене є він. Я безмежно ним пишаюсь, сумую, і безмежно його люблю! Сакір Михайло “Майкл” доброволець, військовий, Герой навіки!», – пригадує сестра Михайла Юлія.
Cпогади рідних та друзів про лучанина Вову Кота:
«Вова Кот був втіленням доброти і чесної порядності. Коли це трапилось і містом почала ширитьсь інформація то я тільки чув як всі хто його знає казали що дуже шкода бо такого доброго хлопця годі й шукати, добрим від був до всіх. Дуже цілеспрямована і працьовита особистість, настирності у праці йому не бракувало ніколи. Дуже гострого розуму чоловік. Не описати словами, цього мабуть ніхто не зрозуміє вже наскільки сильно ми відчували один одного у жартах…А глибина іронічності, саркастичності інколи навіть цинічності наших жартів немала меж. Ми могли кричати від сміху годинами потім не бачитись кілька місяців і при зустрічі сміятись у все горло впродовж годин.Колись ми були на роботі в Польщі це була наша перша поїздка тоді до Гданська, то якби ми тоді не сміялись зі своїх жартів то може б і поїхали головою на тій праці а так ми пройшли це все весело. Власне, хочу сказати що Вова випромінював дуже велику кількість якісно позитивних емоцій», – додав друг Олег.
«Ми з Вовою навчалися у паралельних класах. Крім цього, у шкільні роки ми таборували у Польщі. Це був воістину чудовий безтурботний час! Пам’ятаю Вову завжди усміхненим та вихованим юнаком. Вова – Герой! Пишаюсь, що знала його», – зазначила подруга Настя.
«Вова був дуже доброю і чесною людиною, він був людиною слова. Він завжди прийде на допомогу , ніколи не залишить в біді . Якщо він відчував, що потрібно діяти – він робив це без сумнівів. Зауважу, що він був справжній джентельменом, ніколи не приходив на свята до дівчат без квітів.Кот любив дисципліну та фізичну активність. Ми втратили частинку себе, жаль що війна забирає наших найкращих, найрідніших людей…» – зазначив товариш Вадим.
«Вова Кот – людина честі і справжній друг! Відстоював горою за своїх, кожного разу був в першій лінії якихось “двіжух”. Боровся за справедливість та ніколи не стояв осторонь, якшо когось ображали. Чого варта історія, в якій він двічі підряд ламав руку, захищаючи нашу однокласницю в школі. Завжди потрапляв у якусь халепу, але завжди з посмішкою на обличчі. Я ніколи не бачив його засмученого, він завжди усміхався і старався лишатись на позитиві. Не будучи зразковим учнем в школі, Вова навчив мене дуже багато хороших речей. Насамперед цінувати просту, щиру дружбу та усміхатись щоб не було!», – пригадує однокласник Вови Олексій.
«Цей хлопчина мав особливий гумор який подобався всім, я від його усмішки завжди ставав щасливим», – наголошують близькі друзі Володимира Кота.
«Хотів би відзначити його принциповість в певних позиціях і вольовий характер, якому можна було б позаздрити. На початку повномасштабного вторгнення, поки хтось думав, як втікти з країни, Вова перебуваючи на той момент закордоном почував себе некомфортно через війну у країні. Згодом повернувся додому і вступив до війська, що свідчить про його сміливість і благородство. На жаль війна забирає кращих, найсильніших і найсміливіших яким і був Вова», – додав друг Дмитро.
«Ми з Вовою дружили понад 10 років. За цей час спогадів та моментів пережитих разом не злічити. Кот та його жарти – це вочевидь, перше, що пригадується. Він вмів розсмішити навіть саму серйозну людину. Але так само добре, він вмів підтримувати у найскладніші періоди життя.
Всі згадують, який він був мужній, справедливий та принциповий. А мені хочеться також згадати, який він був чуйний, уважний, епматійний.
Шкода, що в нас було так мало часу разом», – резюмувала подруга та кума Володимира Галія.
«Мій хрещений батько був найкращий, я дуже сильно любила і буду любити його, я пам’ятаю багато чого і ніколи не забуду тих моментів.Пам’ятаю, як ми сиділи в кафе і гуляли по Києву.Або, коли він майже кожен день приїжджав до нас. Пам’ятаю, як на моє день народження ми ходили на різні атракціони і разом каталися на машинках. Пам’ятаю, як ми разом гуляли та гралися у нашому дворі.
Час, який я проводила з ним був чарівний і прекрасний, я завжди буду пам’ятати усе що він зробив для мене», – повідомила похресниця Вови.
19 липня 2024 року минув рік, як до Небесного війська приєдналися наші земляки: Михайло Сакір, Володимир Кот та Родіон Савчук.
Відтак, родичі, друзі, близькі, небайдужі лучани воістину мають можливість вшанувати пам’ять воїнів, які віддали життя в боях з російськими загарбниками.
Зауважимо, у рідному місті розмістили банер з портретами Героїв, які загинули, захищаючи рідний край від окупантів.
А також створили у Києві мурал , який демонструє незламний дух та нескоренність хоробрих Героїв.
Читайте також наші новини у Facebook