Сьогодні він знову лікар-невролог у Волинській обласній лікарні, а ще рік тому рятував людей на Херсонщині. Це військовий лікар Тарас Мороз. Стати до лав Збройних Сил вирішив одразу, як росіяни вторглися до України, – пише ВСН.
Читайте також: Волинянин просить не затягувати з вироком, бо хоче у ЗСУ
Історії про евакуацію та про розуміння військових далі у сюжеті 12 каналу.
«Це було рішення складне, але інших варіантів я для себе не бачив. Тобто почалась широкомасштабна війна й інших варіантів просто не було», – пригадує військовий лікар.
Воював Тарас у батальйоні Любарт. Згадує, як тоді формувалась група добровольців, які потім стали вояками.
«На волонтерських спочатку засадах допомагав, проводив тренінги з домедичної допомоги, допомагав там з гуманітарною допомогою і потім плавно це все перейшло, що весь наш підрозділ він мобілізовувався офіційно в склад Збройних Сил і я в тому числі», – каже чоловік.
Тарас був і лікарем, і фельдшером, і начальником медичного пункту. Невролог за основним фахом, він, каже, іншого вибору, як пов’язати своє життя з лікарською справою, не мав. Адже мама – акушерка-гінекологиня, а тато – лікар лікувальної фізкультури.
«У мене обоє батьків лікарі, тому, як то кажуть, моїм батькам не треба було нав’язувати, яку професію мені обрати. Вони сказали, ти можеш бути лікарем будь-якої спеціальності, якої забажаєш», – зізнається Тарас Мороз.
Про те, що повномасштабне вторгнення буде, каже, знав. Просто стояло питання – коли? Першою точкою, де довелося працювати на війні, стала Запорізька область.
«Лікування хворих, медична евакуація з лінії бойового зіткнення, тобто вже на фронті медична евакуація також навчання з домедичної допомоги, ну і такі організаційні моменти як начальника медичного пункту, вся документація, направлення, такого роду речі», – каже військовий лікар.
Потім Бахмут, Херсонщина, Вербове, Роботине. Але найважча у його житті евакуація, згадує, була через декілька місяців після підриву Каховської ГЕС на Херсонщині.
«А така велика річка, як Дніпро це ну. В плані медичної евакуації, це просто катастрофа. Тому що це завжди дуже важко, це завжди дуже довго, ну і дуже велика небезпека. тому що там відкритий простір, там огляд, тобто противник тебе бачить, постійно дрони над тобою, тому з водними перешкодами, це найважчі евакуації, які я застав», – додає медик.
Про те що, захищає Україну у найгарячіших точках, сім’я Тараса не знала. На початку війни чоловік казав рідним, що воює неподалік столиці.
«Для того, щоб в них не було більше хвилювань ніж потрібно. Тобто я знав, що вони нічим не допоможуть, але це буде провокувати нові хвилювання і нові тривоги», – зізнається лікар.
Тарас звільнився зі служби у листопаді минулого року, у зв’язку з сімейними обставинами. Коли повернувся додому, каже, адаптація була непростою. Бо між фронтом і цивільним життям дуже великий контраст.
«Тим хлопцям, які повертаються з фронту, особливо там перші дні, вони хочуть розуміння. Вони там не хочуть бачити якихось бурних святкувань і супер там веселих подій, розумієте. Там салютів, феєрверків і так далі, танців і дискотек. І це важливо, я вважаю, що наше суспільство мало би до цього ставитись трошки з більшим розумінням», – зізнається Тарас Мороз.
Але основна проблема, ділиться, – в тому, що люди відгороджують себе від війни.
«В тому, що люди собі розуміють, що можна закритись десь в себе вдома, переховуватись від ТЦК і воно якось саме собою вирішиться, чиїмись руками зробиться робота. Але, як казав мій один хороший знайомий, – війна в нас закінчиться тоді, коли вона для всіх почнеться, я повністю розділяю цю тезу», – наголошує військовий медик.
«Я вірю в те, що вона закінчиться нашою перемогою, але коли? Я думаю, що це нікому невідомо», – додає він.
Читайте також наші новини у Facebook
