Євгенові Мілейку — 37 років. Військовослужбовець родом з Черкас. Після поранення, яке отримав у квітні цього року під Білогорівкою на Луганщині, йому ампутували ногу. Нині чоловік очікує на протезування в одному з медзакладів на Волині.
Читайте також: Військові збили чотири “Шахеди”, а п’ятий полетів до Білорусі
Про обставини травмування, життя до повномасштабного вторгнення та підтримку, яку отримав після поранення чоловік розповів Суспільному.
У мирному житті Євген Мілейко працював інженером-механіком — ремонтував технологічне обладнання. Обслуговував такі великі заводи, як “Азов”, нафтопереробний завод, де потрібно було лагодити устаткування, розповідає чоловік.
“Спочатку через те, що у мене є вища освіта, мені у військкоматі запропонували за спеціальністю служити. Згодився, на навчання поїхав до Житомира. Там був місяць, в кінці командування сказало, що необхідно в другу часину їхати, там нестача людей”, — говорить боєць.
Так Євген потрапив в десантно-штурмові війська. Разом з побратимами утримував позиції під Білогорівкою на Луганщині. 22 квітня цього року отримав поранення.
“Спочатку я отримав легкі поранення від дрона, скиду гранати. Командир сказав, що необхідно вийти з “нуля” і видалити осколки, а потім повернутися назад на поле бою. Я згодився, але був побратим, який був більш поранений і мені було необхідно протягнути його 400 метрів”, — пригадує боєць.
Під час цього переміщення Євген наступив на протипіхотну міну. Йому відірвало ступню. Як він розповідає, довелось півтора дня знаходитись на позиції та чекати евакуації. Медичну допомогу отримав з затримкою. Як наслідок, каже Євген, ампутація ступні та повторні ампутації: гомілки та колінного суглоба.
“Відчуття, що нога є і вона тремтить. Після поранення, я в першу чергу розповів батькові, батько дуже засмутився, довго не міг прийти до тями, і я за нього став переживати більше, ніж він за мене. А дівчина одразу підтримала”, — каже військовослужбовець.
У Луцьку, говорить Євген, вчиться жити без ноги: бере участь в дружніх акціях, які організовує його побратим Євген Сивопляс. Чоловіки на вулицях міста закликають людей не соромитись спілкуватися із травмованими бійцями та воїнами з ампутацією. Каже, що відчуває від людей теж неабияку підтримку.
“Реакцію людей я не міг передбачити. Але кожен четвертий підходив і питав чи можна обняти. Це дуже додає сил”, — говорить Євген.
Попереду в Євгена реабілітація та протезування. Каже, що спілкувався з роботодавцем своїм, він погодився повернути його на якусь легшу роботу. Планує й надалі займатися спортом, щоправда, не футболом, яким захоплювався до поранення.
Читайте також наші новини у Facebook
