«На мій погляд, ніщо у світі просто так не стається – це випробування, дане Богом»

Дарій Зажицький – лучанин, який бореться за своє життя. Вочевидь, чимало хто не знає його історії. Утім, одного дня, він дізнався про свій діагноз – рак. Незважаючи на біль, Дарій веселий юнак, який має привітне обличчя, що випромінюває оптимізм, щирість, відкритість, така дивовижну чоловічу та непідвладну стійкість духу. Журналістам “Волиньinfa” Дарій розповів, що вважає рак не вироком, а лише діагнозом. Окрім цього, поділився власними переживаннями, успіхами у спортивному житті та конфлікті з відомою блогеркою Катериною Якимчук.

Як ти дізнався про свій діагноз?
Загалом, я працював кухарем у відомому ресторані «Show Basilic», що у Луцьку. До слова, колектив мене підтримував, у нас були гарні стосунки.
Почалося усе відтоді, коли я під час роботи, відчув дивне запаморочення у голові, яке нагадало «вибух». Через секунду, розумію, що раптово змінилися мої смакові та нюхові рецептори, почала німіти права нога, ніби паралізувало усе тіло. Чесно кажучи, не розумів в той момент, що відбувається зі мною.

Згодом, досить тривалий час, болі у голові не відпускали моє тіло. Опісля, я звернувся до «швидкої», утім вони не приїхали на мій виклик, аргументуючи тим, що головна біль – це не привід витрачати час на подібні симптоми. А в той момент, здавалося, що невідома куля існує у мене в голові, яка ось – ось «вилізе».
Проте, згодом, все таки «швидка» приїхала, але вже під ранок. Працівники «швидкої» вкололи, нібито знеболюючі, які на жаль, не дали жодного ефективного результату.
Наступного дня, ми вирушили з мамою до Луцької міської лікарні, аби зробити обстеження МРТ. Після зробленого МРТ, я вийшов і побачив сльози мами – тоді я усе зрозумів….і мурахи непомітно з’явилися на моєму тілі.
Лікарі з боязливою усмішкою, повідомили, що у мене пухлина головного мозку, ймовірніше, що вона доброякісна, розміром 4 см. Зізнаюсь, у той момент, у мене «серце пішло у п’ятки».
Звісно, усі радили, аби, я зробив операцію у Луцьку, утім, я відмовився. Понад два тижні я лежав у лікарні у Луцьку. Згодом, я потрапив до Київського інституту нейрохірургії. Утім, бабуся вкотре попрохала зробити повторне МРТ. Неймовірно, проте, на знімку, було видно значне покращення.Влітку, я дозволив разом з коханою відпочити на Світязі. Це було неймовірно, спогади досі залишилися приємними та незабутніми. Після втішної звістки, вирішив працевлаштуватися на роботу, а саме до магазину «Ябко». Утім, приступи знову мене переслідували. Згодом, ми вирішили зробити вкотре обстеження МРТ, на якому було продемонстрована пухлина, розміром 5 см, але у іншій ділянці вже з’явилися нариси, подібні на пухлину.

В думках, мали намір їхати до Ізраїлю, аби зробити якісну операцію, але недостатня кількість зібраних коштів «взяла своє». Ми вирушили до столиці. Потрапили у Києві до онкологині Ольги Ігорівни – професіонала своєї справи. Окрім цього, у лікарні отримали новітню палату з усіма зручностями – зізнаюсь, за комфорт платили. У лікарні, в столиці зазначили, що пухлина, яка утворена у моєму головному мозку на 90% є доброякісною, і лише 10% має злоякісних елементів.
Згодом, розпочалася моя перша хімія. Зізнаюсь, перші дві хімії були важкими для мене. Також мав неодноразову біопсію.
Я радію, адже мене підтримує не тільки Луцьк, а й уся Україна.

Чи підтримували тебе близькі, друзі, дізнавшись твою історію?
Коли вперше дізнався про цей нелегкий діагноз, чимало моїх друзів,обійшли мою біду стороною, деякі вважали мене шахраєм. Насамперед, мені повідомили що необхідно зібрати 200 тисяч гривень, утім, ніхто не міг уявити масштабність та розгортання цієї хвороби.
Друзі допомагали усілякими можливими сумами від 2 до 10 тисяч. По своїй життєвій позиції я борець. Займався боксом понад 6 років. Брав участь у боях без правил. Згодом у ММА.
На мій погляд, ніщо у світі просто так не стається – це випробування, дане Богом.
Чого саме мені Бог надіслав ці нелегкі часи? Маю два варіанта відповідей:не стати тим, хто спричиняє біль та цінувати людей, які знаходяться поруч.
Мені повідомили, що моє лікування буде коштувати близько 800 тисяч. Одна хімія мені вартує понад 80 тисяч гривень, не рахуючи різноманітних медикаментів. Окрім цього, я маю проблему з оком. Практично не бачу на ліве око. Необхідне також хірургічне втручання.
Різноманітні фонди, меценати, держава, тощо. Чи отримуєш ти від когось матеріальну допомогу?
Як відомо, «Фонд Ігоря Палиці» надає всього лише 1000 гривень, а відомий фонд Рената Ахметова – клапани для серця. Здебільшого, подібні фонди надають перевагу дітям. Отож, продовжую збирати кошти на лікування самотужки, завдяки небайдужим людям.
Я сподіваюся, на краще. Я людина, яка добивається поставленої цілі. До прикладу, я мав на меті, достукатися до людей – я це зробив. У соцмережі Instagram власноруч писав відомим блогерам, аби вони поширили мою історію, чи допомагали мені з репостами, навіть не коштами. Вважаю, що не кожен зміг зробити б подібне.
Чому відома Луцька блогерка Катерина Якимчук , відома у сомережі Instagram, як «tattingkate» не допомогла тобі?
Зізнаюсь, про неї говорити я не маю бажання. Коли я попросив її поширити інформацію про мене на її сторінці, вона мене заблокувала. Безпідставно звинуватила мене у брехні і шахрайстві. А згодом, ще ” роздула” голосну та вигідну для неї історію, ніби я напав на неї у торговому центрі “Port city” та вимагав гроші. Потім її почали критикувати люди, і вона відповідно, допис видалила.

Як стало відомо, у Катерини Якимчук тато очолює благодійній фонд, отож кошти має. Тому не дивно, що про тата блогерка ніщо не розповідає. Я не вірю ій, і не вірю у подібні розіграші з автівкою.
Я ій сказав:”Бог тобі суддя”, на що вона мені відповіла:«Я не вірю у Бога», і заблокувала мене у соцмережі. Катерина Якимчук запропонувала, аби я попросив пробачення у неї публічно. Утім, я відмовився, оскільки не розумію, за що я маю вибачатися. Попри непорозуміння з Катериною, чимало відомих лучан, допомагали мені, зокрема: Влад Кардаш, Katy Berry, Роман Скулинець, тощо. Велику підтримку я отримую від незнайомих, і це неабияк вражає.
Чи маєш ти певні обмеження у їжі, фізичних навантаженнях, тощо?
Звісно, нині я не можу займатися спортом. Також не можна мені нервуватися. Окрім цього, я повинен слідкувати за своїм харчуванням.
Після перемоги над хворобою, які твої подальші плани?
Усім відомо, що я маю наречену, яка мене є для мене опорою у житті. Звісно, хочеться весілля, нехай не у масштабному розмірі, проте воно має бути. Також у майбутньому хотів мати власний ресторан чи кав’ярню. Маю надію, що мрія здійсниться.

До слова, дівчина Оля, подарувала юнакові срібний браслет, який, на його думку є своєрідним амулетом.