Волинянин Василь Бичок — бойовий офіцер Національної гвардії України. Чоловік служить майже 9 років. Після початку повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.
Зараз капітан Нацгвардії займається підготовкою солдатів. Суспільному нацгвардієць розповів про бойовий досвід, побратимів і дружину, яку зустрів на службі.
Читайте також: Що заступник прокурора Волині задекларував у 2022 році
Ви почали службу 9 років тому у статусі солдата, чому вирішили одягнути форму?
У 2014 році прийшов в листопаді, в той час вже був анексований Крим, почались бої на Донбасі. Я був студентом, закінчив навчання і вирішив, що не можна сидіти вдома, треба йти на захист Батьківщини.
Прийшов до нас в частину, в мене тут служив мій однокласник. На той час в родині, до речі, ніколи військовим ніхто не був, я пішов на контракт, через рік сестра пішла в поліцію, потім мій батько пішов на військову базу працювати автомеханіком. Треба працювати на перемогу.
Ви учасник АТО/ ООС. Коли вперше потрапили у зону бойових дій?
У 2015 році на Луганський напрямок. Всі розуміли, що ми так само за нашу державу, відстоюємо наші кордони, були на блокпостах, здійснювали охорону важливих об’єктів також.
Вдруге у зону бойових дій потрапили у 2023 році. Військові дуже часто розказують про своє “хрещення вогнем”, як воно у вас відбулося?
Коли вийшов на перший бойовий вихід, тоді вже відчув, що таке прильоти, що таке, коли по тобі стріляє кулемет. Поїхали на Запорізький напрямок, були в підрозділі розвідки. Там ми вже виходили на бойові завдання: від розвідки дій противника до зайняття спостережених постів, розведення особового складу по позиціях, штурми позицій.
Перший день, як тільки ми приїхали, прийшов командир, каже: ідемо штурмувати позицію, треба людей охочих. Хлопці там всі: Я! Я! Я! На жаль, тоді один наш інструктор зазнав важкого поранення, хлопець з Рівного, але всі вернулися живі. Зараз всі в строю. Тоді усвідомив, що все зовсім по-іншому.
Перший наш вихід був на спостережний пост. Ми вийшли на чотири дні, треба бути фізично витривалим. Це не так, що тебе на машині підвозять, ти тут зійшов, 100 м пройшовся, вирив собі ямку в піскові чи ще якусь там, в хорошій такій землі, м’якій, нашій, волинській, яка трохи легше копається, як та південна. Ні! Там треба було вийти й пройтися 8-10 км з екіпіруванням, все разом важить кілограмів 30-40, на собі я ще ніс кулемет, який важить 10 кг і ще до нього 500 набоїв, це ще 10 кг.
Наскільки близько ви тоді були від російських солдатів?
Метрів 100, може, 200. Далі суміжні наші підрозділи Збройних сил, вони ще далі заходили, ми стояли, тримали фланг, щоб до них з боку не зайшов противник.
Кожних п’ять хвилин над головою дрон, або скид, або просто розвідка. Когось побачили — бігом рити окоп. Бачимо: щось летить, сховалися, годину рили й вирили тільки 10 см, земля така як асфальт. І це все під постійні артилерійські обстріли. Артилерія в них не гасне. Тільки десь дрон вас побачив, все зразу артилерія, коригують, зразу FPV-дрони, в них теж є.
Дуже багато військових експертів кажуть, що це війна дронів, війна новітніх технологій.
Це максимально війна дронів, в нас вже роботизовані такі машини, туди ставлять озброєння важче, там кулемети протитанкові, якісь засоби й виїжджають. Просто оператор собі сидить десь далі, виїхали, провели розвідку, дотисли вогнем противника, від’їхали, це зберігає особовий склад.
Треба, щоб вся країна, підприємці, заводи, люди, які мають до того тягу, вони зараз всі цим займалися. Люди збирають, купляють, це все рятує життя.
Якщо говорити про співвідношення сил російської армії й української армії?
В них набагато більше, в них більше озброєння, в них більше боєприпасів. Вони цілий день, раз за разом, прикривають свої сили вогнем. Нам, щоб вдарити, треба було чітко встановити місце противника, снарядний голод, він є.
Ви казали про артилерійські обстріли й так само говоримо про тактику російських військ. Багато військових експертів кажуть про те, що вони не бережуть своїх людей.
В них є “200-ті”, “300-ті”. Вони їх не евакуйовують, вони кидають на полі бою або якщо в них є задача далі продовжувати штурм, то вони також просто переступають через них. Також вони використовують людей, як приманку, при штурмі.
В нас зовсім по-іншому: в нас людина на першому місці, є поранений, першочергово його забирають, є загиблий — також, тільки якщо є можливість, зразу ми його евакуйовуємо.
Ви втрачали побратимів?
На жаль, якось ми вийшли двоє на спостережний пост, я і мій товариш. Ми вирили собі подвійний окоп, там переночували, о сьомій ранку ми прокинулися, я відійшов з того місця, де ми ночували, пройшло 5 хвилин, прямо прилітає 120 міна, мій товариш лишився в тому окопі. Потім ми його довгий час не мали можливості евакуювати. Я потім довго думав, що 5 хвилин довше і не було б нас двох, мене могло вже не бути.
Наші захисники щодня беруть до рук зброю і виконують своє завдання, що тримає в цей момент?
Обов’язок. Дуже багато хлопців в мене знайомих, товаришів, які у 2022-у році, коли почалась війна, вони всі з-за кордону поприїжджали, бо треба. А є такі, що зараз, аби тільки можливість, ухилитися, бо я не народжений для війни. А я народжений? Я теж, можливо, народжений для чогось іншого, але не маю можливості дізнатися, бо я мушу бути тут.
Треба звільняти особовий склад, який там на війні з першого дня і до цього часу, їх треба міняти. Ми виконуємо завдання також, виконуємо свої тут поставлені завдання, але коли треба буде їхати туди “на передок”, всі поїдемо, всі готові.
А взагалі, хто може прийти служити в Національну гвардію України чи є якісь вимоги, до прикладу, до фізичної підготовки?
Вік, бажання. Головне — бажання і змога фізична, щоб був витривалий. Фізична витривалість — на першому місці.
Перше, чому навчаємо — поводження зі зброєю. Також тактична медицина, це також важливо. Інженерна підготовка, фортифікація. Не можна солдатові просто сказати: рий ямку. Треба його навчити, де це зробити, як замаскувати, щоб тебе потім не побачили.
У нацгвардійців в нашій області є можливість використовувати якісь новітні технології, новації?
Зараз дуже багато по дронах тренажерів. Ми також закупили для економії боєприпасів, бо це проблемне питання, інтерактивний такий тир, який переносний, для проведення стрільби із гранатометів, автоматів, зі снайперських гвинтівок. Також залучаємо зараз дуже популярну страйкбольну зброю, щоб солдат відчув не постріл кулі, а відчув навіть того “шаріка”, це теж боляче.
По безпілотниках дуже багато також є тренажерів. Особовий склад навчається, пробують з дронами працювати, вони думають, що ним просто керувати. Ні, це дуже тяжко, це треба мати дуже хороший вестибулярний апарат, бо можна сидіти та впасти просто.
Ви спілкуєтесь зі своїми побратимами, знаєте, що відбувається на передовій. За яких умов можлива перемога українського війська у цій війні?
Основне зараз — це озброєння, озброєння і ще раз озброєння. В нас є нестача снарядів, особового складу. Люди втомилися, але на позиціях стоять, якби їм дати чим працювати — вони будуть працювати.
Треба фортифікація, щоб були тили надійні, щоб в разі чого люди знали, що тут не стоять до останнього, а якщо доведеться, можуть відійти, зайняти позиції, згрупуватися і дати їм відсіч. Перемога буде, треба всім працювати на перемогу, її треба виборювати.
Ви бойовий офіцер і навіть в таких складних обставинах, і на цьому етапі свого життя ви зустріли тоді ще свою майбутню дружину.
Служили разом, прийшла молода дівчина, сподобалася, познайомилися, закрутилося. Ми вже тоді на той час зустрічалися, вже жили разом. Як війна почалася, я напередодні їй зробив пропозицію, ми планували собі одружитися, але пізніше. Коли все почалося, думаю, вже часу нема, поїхали в РАЦС. Не можна відкладати життя на потім.
28 лютого народилась доня, зараз дружина в декреті. Стараємося, виховуємо, треба піднімати країну. Всі кажуть: не на часі, а ми з дружиною вирішили, не чекати.
Читайте також наші новини у Facebook
