Світлана Волошук – мама Героя з Волині, який загинув у 20 років, обороняючи Маріуполь. Жінка і досі рівняється на свого сина, хоча його вже немає серед живих. Її Михайлу, захиснику з «Азову», було лише 20, коли віддав життя, обороняючи Маріуполь. Через два роки після страшної дати жінка усе ще сподівається, що колись-таки зможе поховати сина.
Читайте також: На Волині можна відкрити лікарняний дистанційно
Про це йдеться у сюжеті 12 каналу.
«Мої дітки – мій всесвіт, але син це щось особливе», – зізнається Світлана Волошук, мама загиблого Героя.
Ковельчанка Світлана стоїть поруч з фотокарткою свого сина Михайла на виставці пам’яті бійців полку «Азов», що діє у Волинському краєзнавчому музеї.
Її Михайло мріяв бути військовим, і коли йому виповнилося 18 років – за кілька років до повномасштабної війни – поїхав у Київ на курси бійців на базі «Азову». Захопився спецпризначенцями завдяки тренерам у секції
«Михайло казав, що військовий – це найкраща робота в світі. Він жартома це робив, але у нього взагалі такий гумор саркастичний був», – додає мама загиблого захисника.
Наставниками його були Азовці з міста Ковеля. Ось і він був наймолодший серед Азовців. Пізніше доєднався і, на жаль, тренер і наставник спортивного клубу «Рукопаш гопак» також загинули.
Михайло Волошук мав позивний «Сампер» – за назвою улюбленої комп’ютерної гри. Коли почалася війна, разом із побратимами полку став на оборону Маріуполя. Родину у цю пору завжди підбадьорював. Казав, що все добре та хвилюватися за нього не потрібно. 4 березня 2022 року під час бою на околицях міста: ворожий танк влучив у бронеавтомобіль, де перебував Михайло.
«Звістку про його загибель я отримала 16 травня, тобто майже через два з половиною місяці після його загибелі. Я про нього нічого не знала, але знала, що там запеклі бої, і мені повідомляли, що він на позиціях, серед загиблих і поранених його немає, але, на жаль, все насправді сумніше», – зізнається Світлана Волошук.
Світлана одразу почала власне розслідування, адже всі, з ким він був на завданні, або загинули, або здалися в полон. Зараз у неї залишається не закритим найболючіше питання.
«Я вже третю весну чекаю свого сина, адже країна-агресор, країна-терорист, не віддає навіть тіла загиблого. Тому на сьогоднішній день він не похований», – зізнається мама загиблого.
Жінка живе спогадами. Пригадуючи сина маленьким, Світлана з усмішкою розповідає, що він любив історію та фізкультуру.
«Михайло був сором’язливий хлопчик тендітної статури, але пізніше, вже у «Азові», почав мужніти. Я бачила, як він ріс, мужнів, його плечі ставали великими, а вуса перші виросли. Я просто щиро раділа, що він знайшов себе і знаходиться там, де дружба і побратимство справжнє», – пригадує Світлана Волошук.
Зараз допомагає жити Світлані її старша донька та Азовська родина – рідні загиблих, з якими вони об’єдналися та створили громадську організацію «Серце назовні».
«Я намагаюсь просто не падати духом, адже черпаю наче від нього сили. Адже знаю, який він був сильний в свої 18 років і ось уже 20 років досяг в АЗОВІ. Наскільки він був сильний і з почуттям гумору, і я просто думаю, як він би на це відреагував, як я себе поводжу чи горюю чи це. Я просто збираю себе до купи і продовжую працювати», – підсумовує мама 20-річного Героя з Волині.
З історією Михайла, а також його побратимів можна ознайомитися і у Волинському музеї: 200 світлин бійців полку «Азов» з описами будуть тут в експозиції до 8 квітня.
Читайте також наші новини у Facebook
