Житель села Бірки Любомльської громади Сергій Яворський поліг ще цьогорічного липня, але поховати з почестями рідні та громада змогли його тільки через декілька місяців – у жовтні.
Читайте також: «У такому вигляді, як він зараз є, законопроєкт про мобілізацію у Раду не потрапить»,- Ірина Констанкевич
Про історію життя та загибелі бойового медика розповідають на шпальтах газети «Наше життя», передає Район.Медицина
Сергій Яворський народився 9 грудня 1982 року у Ковелі. Був єдиним сином у подружжя педагогів Валентини Степанівни і В’ячеслава Семеновича Яворських.
Мама на той час викладала педіатрію у тодішньому Ковельському медучилищі, тато був вчителем фізичного виховання в одній зі шкіл міста залізничників. Цілком природно, що зростаючи у такій сім’ї, хлопець змалку полюбив книги, яких прочитав сотні, й гуманітарні науки. Відтак, по закінченні школи вирішив, надихнувшись маминим прикладом, здобувати професію медика у Ковельському медколеджі.
По закінченні навчання прийшов у Любомльську лікарню: спершу — на практику, а згодом поповнив когорту медичних працівників Любомльського краю.
Добрим словом згадує Сергія завідувач реанімаційного відділення Олександр Згоранець, під чиїм керівництвом молодий фахівець робив перші професійні кроки:
«Був грамотним, виваженим, ввічливим, активним. Як справжній медик, одразу йшов на допомогу і пацієнтам, і колегам. Постійно вчився, самовдосконалювався, підвищував професійний рівень, і це в нього добре виходило», – розповідає лікар.
«Власне, завдяки медицині ми поєднали долі, — каже дружина загиблого військового Ольга Яворська. — Познайомилися, коли працювали в одній зміні у реанімації. Сподобалися одне одному, почали зустрічатися, а навесні 2003 року одружилися. Таки правду кажуть, що протилежності притягуються: Сергій був спокійний, виважений, а я ж навпаки — непосида, круть-верть, як мовиться… Чутливий коханий чоловік, чудовий батько, сім’янин — це про нього. Умів все полагодити вдома, а чого не вмів чи не знав, міг швидко опанувати» – розповідає Ольга Яворська.
Всевишній послав подружжю трьох діток: доньку Валерію, та синів Станіслава і Ярослава, яким нині відповідно 20, 19 і 7 років. Сергій завжди знаходив для них час, щоб поспілкуватися на різні теми.
Попри те, що дуже любив свою роботу, Сергій Яворський змушений був шукати заробітків за кордоном: медикам тоді платили регулярно, але небагато, а у сім’ї підростали діти. Відтак, влаштувався працювати у Польщі на завод, де виробляли дитяче харчування. Мав офіційну роботу, починав зі звичайного робітника, але завдяки інтелектуальним здібностям буквально за пів року дійшов до оператора обладнання з контролю умов виробничого процесу — розумних за кордоном цінують.
Коли торік почалася війна, Сергій Яворський вже 26 лютого повернувся додому — був переконаний, у складний для Батьківщини час має бути готовим їй допомогти. Воїна мобілізували 13 червня 2022 року.
Служив бойовим медиком. Завдяки своїм професійним і людським якостям швидко здобув авторитет тих, з ким служив поряд.
Допомога, яку вчасно і професійно надавав Сергій, врятувала життя багатьом нашим бійцям.
«Зараз спілкуюся з його побратимами, й один з них, звати його Борис, весь час говорить: «Я ще таких людей не зустрічав, їх одиниці. Сергій був справжнім другом, побратимом і братом», — каже жінка. — Він мав позивний «Явор», але всі у його команді казали «генерал Явор», цінували, зверталися за порадою.
«За весь час перебування Сергія на війні ми постійно тримали зв’язок по телефону, переписувались. Зазвичай казав: все добре, я далеко від лінії фронту, — продовжує Ольга Яворська. — Я до останнього не знала, що він на «нулі». Він, виявляється, мав проблеми з ногою: їхали автомобілем, було попадання збоку, автомобіль перекинувся, чоловік зазнав ушкодження. 10 липня його відправляли додому, щоб підлікувався, але він відмовився, мовляв, не поїду, не покину своїх хлопців, хто тут лишиться? Наступного дня ввечері, вперше за тривалий час, він мені зателефонував по відео. Звісно, зраділа, адже не бачила його ще від Великодня. І тут зв’язок перервався. Вранці пішла на роботу, і вже там повідомили, що у ніч на 12 липня він загинув. Довго не вірилося, жевріла надія. Але правда виявилася невмолимою: експертиза ДНК підтвердила смерть коханого».
Як з’ясувалося, тої фатальної ночі Сергій Яворський замінив колегу-медика, якому стало погано, вирушивши його автомобілем на завдання. Було пряме влучання. Попри це, Герой ще витяг із салону загиблого водія, а також пораненого бійця. Потім вернувся забрати тіло ще одного полеглого, яке евакуювали з поля бою. Далі було друге влучання в автівку…
І досі його побратими на боєприпасах, які посилають ворогу, пишуть «За Сергія», «За Явора». Якраз 12 липня надійшла інформація, що Герою було присвоєне звання молодшого сержанта. Вже після похорону його побратими привезли на могилу тактичну сумку медика — їх так любив Воїн, і погони.
«Серьожа був і лишиться найкращим для мене, дітей, для своєї мами і для моєї — для неї він завжди був сином, а не зятем, а моїм чотирьом сестрам — братом, якого в нас не було, — каже Ольга Яворська. — У пам’ять про нього маю триматися, бути сильною, щоб поставити на ноги наших дітей. Вони не повинні бачити моїх сліз. Ми всі його будемо пам’ятати веселою, життєрадісною, доброю, чуттєвою, мужньою героїчною Людиною з великої літери»
Матеріал опублікований з дозволу редакції газети «Наше життя»
Сергій МАРИНЬОХА
Читайте також наші новини у Facebook
