У жовтні 2022 року прийшла жахлива звістка про загибель на фронті волинянина Юрія Лукашука, який назавжди залишився 20-річним.
Читайте також: Найкращий син, брат, друг і хлопець: на Волині попрощалися із Героєм Андрієм Літвіном, який 2 тижні не дожив до 23-річчя
Про нього розповідає Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».
Хлопець виріс у багатодітній сім’ї, де виховувалося шестеро дітей, за віком був третім: перед ним народилися два брати, після нього — дві сестри та ще один брат. Ходив до школи у Висоцьку, у дев’ятому класі перейшов до Штунського ліцею, де навчався два з половиною роки.
Був товариським, дуже скромним, врівноваженим, стриманим, добрим хлопчиною, зазвичай веселим, не конфліктував. Брав активну участь у змаганнях різного рівня зі спортивного орієнтування, туризму. Охоче займався футболом, волейболом, легкою атлетикою. А ще вмів не піддаватися чужому впливу, завжди мав свою думку.
Вікторія Лукашук, сестра бійця, розповідає, що Юрій, як і багато сільських хлопців, полюбляв риболовлю й не раз радував рідних гарними уловами. Також до вподоби йому було разом з друзями ремонтувати техніку: мотоцикли, автомобілі.
Здобував професію бармена-офіціанта у Любомльському ліцеї, та невдовзі полишив навчання – мабуть, вирішив, що це не його. Певний час їздив на заробітки до Польщі, а потім пішов на строкову службу до війська.
Під час строкової служби Юрій Лукашук підписав контракт. Сталося це буквально за тиждень до російського вторгнення, тож з перших днів війни хлопець зі зброєю у руках боронив Вітчизну від ворога. Рідним про війну особливо не розказував — не хотів зайвий раз хвилювати.
«Просто говорив: «У мене все добре», — каже Вікторія Лукашук. — Востаннє ми спілкувалися, якщо не помиляюся, 26 вересня. Розмовляли, сміялися, Юра був у гарному настрої, зі своїм традиційним «все добре». А буквально за кілька днів, 2 жовтня, загинув під час ворожого обстрілу на Харківщині біля села Першотравневе».
Попри молодий вік, хлопчина умів міркувати досить по-дорослому. Все хотів допомогти батькам купити трактора, тож значну частину своїх заробітків пересилав додому. А ще був безвідмовний, постійно усім допомагав — не тільки батькам і рідним, а й друзям і знайомим.
Василь БОРОВИЦЬКИЙ
Читайте також наші новини у Facebook
