Перше вересня — стресовий період і для дітей й для батьків. Під час війни це “подвійний удар”, особливо для першокласників. Способів подолання стресу є декілька. Головне — бути своїй дитині опорою, щоденно спілкуватися з нею, підтримувати та вірити.
Про те, як допомогти дітям впоратися з негативними емоціями, а також полюбити школу і навчання, в програмі “Радіодень” на “Українському радіо. Луцьк” розповіла практикуюча психологиня Ольга Крамаревич.
Чому важлива психоемоційна підтримка першокласників
– Перше вересня для дітей, навіть, в мирний час не завжди було святом, це частково стрес, адже повністю змінюється режим дня, а що вже говорити про навчання в умовах повномасштабної війни. Що сьогодні можуть зробити батьки, вчителі, вихователі, аби цей стрес мінімізувати?
Батькам, педагогам і дорослим, які дбають про психологічну безпеку дітей, в першу чергу, треба дбати про свій внутрішній стан і самим транслювати спокій, бути впевненими, що все буде добре. Звісно, це важко, але для дитини важливо, коли поруч є впевнений і спокійний дорослий. Тоді дитина це відчуває і їй легше впоратися зі стресом. І навпаки: якщо поруч дуже тривожна мама чи тато, дитина теж нервує і несе ці емоції разом із собою в школу. Відтак, дуже важливо — заради своєї дитини —контролювати свої емоції, і найголовніше — вірити у свою дитину.
Дуже важливо формувати позитивну установку на школу. Я часто стикаюся з тим, що батьки лякають дітей школою: “А от підеш в школу, там побачиш, як тобі буде”. Насправді школа — це не страх, це закономірний етап життя, через який проходять всі. Відтак, говорити про школу та вчителів потрібно позитивно, а не жахати дитину нею.
– Чи трапляються випадки, коли батьки знецінюють почуття своїх дітей, зокрема, в період війни?
Так, інколи батьки думають, що діти не відчувають, або ж не розуміють, що відбувається. Але насправді діти відчувають на іншому рівні. Ми, дорослі, сприймаємо все розумом і емоціями, а діти осягнути всього розумом не можуть, вони лише відчувають тривогу, напругу, невизначеність. Знецінювати ці емоції не можна.
Як говорити з дітьми про війну
— Чи варто уникати розмов з дітьми про війну?
На мою думку, не потрібно замовчувати. З дітьми потрібно говорити, бо вони фантазери, можуть надумати багато зайвого і страшного. Дорослі зобов’язані це врегульовувати. Натомість з дітьми до трьох років говорити про війну не варто. Краще обмежити їх від потоку інформації й всіляко намагатися забезпечити радісне дитинство з іграми та веселощами.
– Що робити, коли обмежити неможливо, наприклад, коли дитина приїхала з зони бойових дій?
Це зовсім інша ситуація. Тут треба не просто говорити, потрібні тілесні контакти, дихальні вправи. Загалом, якщо ми говоримо про діток, які не чули і не бачили війни, то я б до трьох років не рекомендувала взагалі згадувати про це. Якщо ж діти старші, то варто завжди стежити за тим, щоб інформація була дозованою і відповідною до віку. Головне правило для дорослих як батьків, так і педагогів завжди апелювати до того, що дорослий тебе захистить. Ми повинні транслювати впевненість.
Зауважу, що інформаційна безпека дітей дуже важлива. Їм не варто дивитися новини з “яскравими” картинками, страшними ситуаціями. Також не слід обговорювати свої страхи чи переживання в присутності дітей. З малечею краще просто проводити гарно час, гратися і розвиватися.
Діти-переселенці: що вони відчувають
— А як щодо дітей-переселенців? Які емоції переживають вони?
Діти, котрим довелося покинути рідний дім, зараз переживають не через обстріли чи те, що доводиться ходити в укриття. Вони бояться нового переїзду.
Це дуже важко, я відчула це на власному досвіді, сама переїжджала на деякий час. Але ми живемо в таких умовах, мусимо призвичаюватися. Стабільність — це вже не характеристика сучасного світу, навпаки, ми повинні бути лабільними, гнучкими. У цій ситуації, знову ж таки, якщо поруч біля дитини є свідомий, сильний дорослий, дитині буде легко. І навпаки.
Тато — на війні. Як заспокоїти дитину
— У багатьох родинах чоловіки мобілізовані. Як брак спілкування з татами впливає на дітей?
Це досить серйозна проблема. Брак спілкування з близькими дорослими, з тими, хто служить. Це дуже важко, це нічим не компенсуєш, ніяк не зміниш. У таких ситуаціях добре, якщо є дідусь, або інший дорослий чоловік, який може спілкуватися з дитиною. Також надзвичайно важлива роль мами. Вона має бути сильною, мама має бути надійним тилом.
Діти, котрі повернулися в Україну: як адаптувати
– Є категорія дітей, які повертаються в Україну з-за кордону, щоб йти до школи. Цим дітям важче адаптуватись до реалій?
Їм важко адаптуватися, тому що вони жили в іншому середовищі. Особливо важко повертатися, якщо вони вже ходили тут в школу чи садочок. Бувають ситуації, коли однолітки не сприймають цих дітей, по-іншому ставляться до них.
– Що в такій ситуації робити?
Має бути активна робота вчителя і психолога в школі. Вчитель повинен це все модерувати, корегувати різними способами, механізмами. Правильно посадити, правильно дати завдання, надихнути й спонукати, спілкуватися. Повинні бути години спілкування з дітьми.
Батькам в цій ситуації залишається спілкуватися з дитиною, вірити у неї, підтримувати, більше обіймати поки йде ця адаптація. Якщо мама розуміє, що період адаптації затягується, і дитині не стає краще, треба звертатися за допомогою до спеціалістів: до шкільного психолога, або до будь-якого іншого практикуючого психолога.
Діти з травматичним досвідом: як налагодити спілкування
– Якщо в колективі є дитина з травматичним досвідом (можливо, хтось з її рідних загинув на війні, чи це дитина, яка переїхала із зони бойових дій), які труднощі можуть виникати у спілкуванні чи навчанні?
Не хочеться говорити про труднощі, хочеться більше сказати про те, як краще поводитися з такою дитиною. По-перше, не варто ігнорувати ситуацію. Вчитель має поспілкуватися з дитиною наодинці, відкрито та щиро обговорити те, що трапилося. Важливо показати дитині, що його чи її розуміють і готові підтримати й допомогти.
Загалом, дітям легше впоратися з травматичною ситуацією. Нам, дорослим, потрібно зацікавити їх чимось. Якщо буде постійний режим дня, регулярні заняття та захоплення, такій дитині буде легше до всього звикнути.
Якщо в дитини виникають питання, або ж вона ділиться своїми почуттями з певного приводу, дорослому потрібно обов’язково реагувати — вислухати і не замовчувати.
– Чи є якісь «маркери» в поведінці дитини, на які варто звернути увагу батькам, вихователям, вчителям? Коли потрібно звертатися за допомогою до спеціаліста?
Варто дивитися на тривалість симптому. Якщо спостерігаються тривожність, або якась повторювана дія – приміром, дітки починають заїкатися, хтось гризе нігті, хтось волосся на собі вириває, дітки можуть замикатися в собі, або бути занадто агресивними. Ці симптоми проявляються не тільки в поведінці, а й в настрої дитини. Якщо це триває довгий час, не тиждень, а більше, і мама не відчуває, що ситуація покращується, тоді варто звернутися до спеціаліста.
Як мотивувати дітей
– Дорослі не завжди можуть себе опанувати під час війни, тримати в тонусі, бути працездатними, а як мотивувати дитину молодшого віку до навчання, давати їй наснагу й силу вчитися, досягати чогось?
Варто стежити за тим, щоб був хороший режим дня в дитини, щоб дитинка вчасно лягала спати, щоб було повноцінне харчування. Крім того, мають бути змінні види діяльності в дитини — не тільки навчання, а й спорт, прогулянки на свіжому повітрі, спілкування з однолітками.
Потрібно зосереджуватися на тому, що дитина любить. Якщо подобається малювати, треба заохочувати до малювання, якщо любить танцювати відповідно до танців. Змушувати дитину — неграмотно і неправильно. Найкращий приклад — ваш власний. Якщо ви займаєтесь чимось цікавим і дитина це бачить, тоді їй теж захочеться щось активно робити. Якщо дитина апатична і не хоче ніяких інших видів, спробуйте робити щось разом з дитиною. Загалом проводьте більше часу з дитиною. Зараз це, можливо, потрібно більше, ніж раніше.
Чому важливо жити вже і зараз
– Як набутий досвід під час війни може вплинути на дитину?
Можливо, в майбутньому це якось дасть відображення на поведінці, або на особистості дитини, але не варто в це заглиблюватися, аби не формувати певні установки і не бути занадто тривожними.
Ми повинні жити тут і зараз, не зациклюватись на тому, які страхи й жахи можуть бути в майбутньому. Треба жити з вірою в те, що ми впораємося, ми сильні, ми можемо, бо ми міцна нація, ми маємо силу волі, в нас є досвід.
