На полях війни загинули тисячі хоробрих воїнів. Вони могли б жити, любити, навчати, але вони віддали своє життя за рідну Батьківщину – Україну.
Загинув Герой 10 липня 2023 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті П’ятихатки Василівського району Запорізької області під час ворожого мінометного обстрілу. На жаль, старший солдат взводу зв’язку механізованого батальйону волинянин Дмитро Редчук отримав поранення, несумісні з життям. Відомо, що на фронті повсякдчас витягав поранених побратимів – «трьохсотих».
Без люблячого сина, чоловіка, батька і брата залишилися батьки, сестра, дружина та маленьке немовля, яке досі чекає на тата…
«Пригадую ранок 24 лютого. Тоді ще ми зустрічались і я перебувала у Луцьку.
Відтак, я зателефонувала до нього, повідомивши, що не маю змогу виїхати з міста. А його вже викликали у військомат, оскільки був він дотепер учасником АТО та учасником ТрО.
Минуло декілька днів. Дмитро освідчився мені, промовляючи: «в мене є можливість не служити. Утім, я хочу і мушу”.
Я і не відмовляла», – зазначила жінка Героя Тетяна.
Зрештою, молоді розписалися. А вже згодом дізналися, що їх буде троє.
«Якось я запитала у Дмитра “якби ти знав, що буде дитина ти би не пішов би служити?»
Як нині пригадую той погляд і реакцію «Навіть якби в мене було б троє дітей, я би все одно би пішов..
Як ти собі уявляєш, в країні війна, а я буду сидіти на дивані дивитись у екран телевізора”.
З народженням сина йому було нестерпно важко. До слова, при кожній нагоді чимдуж їхав додому аби побачити хоч декілька годин сина та жінку.
«Звісно, в нас виникали непорозуміння. Адже я прагнула аби він був вдома, щоб син бачив тата…
Проте його обов’язок полягав бути «там». Він щоразу зазначав, що мусить нас захищати і не хотів аби жодна дитина бачила те, що бачить він..
Дмитро твердо вірив у наближення перемоги, будував плани. Водночас просив мене бути сильною. Дивно, проте останні тижні він нібито, як щось відчував.
Просив синові розказувати якомога більше про нього, демонструвши світлини де зображений татко.
На мій погляд, він усвідомлював, що кожен день може бути останнім. Утім, ніколи не жалівся.
Зазвичай, у нього лише лунала відповідь крізь призму телефону: «у мене все добре».
Жінка пригадує, як у 2014 році почалася війна, то Дмитро перший пішов до військкомату, зголосився воювати.
«Незадовго до війни розповідав ,що в нього була мрія бути військовим. Саме тому в свій час і пішов воювати у лавах сил АТО на Донбасі.
Коли служив, казав, що йому легше там, адже перебуваючи на фронті він думав за світле майбутнє», – резюмувала Тетяна.
Дмитро багато говорив з Михайликом. Ніколи не кричав. Старався пояснити, довести, розказати. Прищеплював йому віру в Бога. Вчив, як маму поважати, як ставитися до старших, до тварин, до природи.
«Часом здавалось, що він більше його любив, як я. Навіть будучи далеко він цікавився, як підростає син. Він прагнув аби я і Михась пишались ним.
Хотів аби ми його з малечою дочекалась. Бажав бути найкращим чоловіком і татом», – зауважила жінка Дмитра Редчука.
