Із 2019 року повнолітня дієздатна людина в Україні може при житті заявити про своє бажання врятувати чиєсь життя, пожертвувавши свої органи. Щоправда, це можливо лише за певних умов.
На Волині таку згоду станом на кінець липня 2023 року підписали лише понад десяток людей. Левова частка із цієї невеликої кількості – молоді жінки.
Хтось досі не знає, як саме діяти, до кого звертатися і чи не надто бюрократичною є процедура, комусь заважають релігійні переконання або ж міфи чи стереотипии навколо трансплантації. Щороку ж трансплантації в Україні потребують близько 5000 пацієнтів. Тож, органи тих, кому констатують смерть мозку, могли б рятувати комусь життя.
Про те, як підписати прижиттєву згоду на донорство, хто не може цього зробити і у які «страшилки» з приводу цього не варто вірити, головна редакторка Інформаційного агентства ВолиньPost Іванна Рудишин тепер знає із власного досвіду. Днями вона підписала згоду на посмертне донорство.
«Я давно думала про підписання такої згоди. Але, зізнаюся, чомусь уявляла собі цей процес складнішим, тому відтягувала. Коли ставила перед собою запитання, чи варто, то не змогла знайти аргументів, які б схиляли мене до відповіді «ні». По-перше, чому не врятувати комусь життя за умов, що твій мозок вмирає і жити вже все одно неможливо?
Друга причина – я б не хотіла, аби це рішення довелося у такому випадку приймати моїм рідним. Це точно стало б для них тягарем. Такий крок – це про відповідальність і це, безсумнівно, висловлення моєї позиції щодо трансплантації. Третя причина – я хотіла підвищити обізнаність своїх читачів про те, що існує можливість підписання такої згоди і, що це не складно та не забюрократизовано», – коментує своє рішення Іванна Рудишин.
Як усе відбувається
Щоб надати згоду на посмертне донорство, треба звернутися до трансплант-координатора. Трансплант-координатор – це працівник закладу охорони здоров’я, пов’язаного з трансплантацією, який забезпечує зв’язок між усіма учасниками процесу пересадки органів чи тканин. Зокрема, він перевіряє і отримує згоди на донорство, систематично оновлює дані в Єдиній державній інформаційній системі трансплантації (ЄДІСТ), організовує оперативне та безпечне транспортування органів та інше.
Важливо, що можна підписати заяву у будь-якому регіоні, де є центри трансплантації. Не має значення місце проживання, прописки тощо.
Трансплант-координатори працюють майже у більшості українських регіонів, там, де є центри трансплантації органів. Адреси центрів трансплантації у всіх регіонах є за посиланням.
В областях, позначених темно-синім на мапі нижче, немає жодного центру трансплант-координації.
На Волині трансплант-координатори є при трьох медичних закладах, де здійснюють трансплантацію – КП «Медичне об’єднання Луцької міської територіальної громади» (міська лікарня), Волинська обласна клінічна лікарня та Ковельське міськрайонне територіальне медичне об’єднання.
На сайті Українського центру трансплант-координації є контакти трансплант-координаторів усіх цих трьох закладів. Щоправда, єдиної бази із контактами знайти не вдалося. Контакти усіх волинських транплант-координаторів ми знайшли у розділі «Центри трансплантації нирки».
Головна редакторка ІА ВолиньPost Іванна Рудишин обрала обласну лікарню. Трансплант-координаторка тут – Тетяна Мигалега, яка приїхала працювати у нашу область із Києва.
На сайті є мобільний телефон та електронна скринька Тетяни Сергіївни, тож сконтактувати було не складно. Вже наступного дня редакторка прийшла у лікарню (відділення трансплантації органів – на другому поверсі обласної лікарні) на визначений час.
Чи можна подати заяву онлайн?
Ні. Заяву можна подати лише особисто у письмовій формі.
До повномасштабного вторгнення росії в Україну тривали роботи над розробкою подачі прижиттєвої згоди чи незгоди на посмертне донорство у системі «Дія». Через війну ці роботи були не завершені і механізму подачі заяв щодо донорства органів в електронній формі наразі немає.
За яких умов органи людини зможуть бути пересаджені іншій людині чи людям після її смерті?
Тут дуже важливо розуміти: донором може бути лише людина з діагнозом «смерть головного мозку». Під смертю мозку мають на увазі стан, коли головний мозок людини припинив свою діяльність, а робота серця та дихання продовжує підтримуватись штучно.
Як пояснює трансплант-координаторка Тетяна Мигалега, смерть мозку може настати після ДТП, падіння чи за інших умов його травмування або при інсульті, коли крововиливи в головний мозок настільки масивні, що мозок помирає.
Смерть головного мозку діагностують тільки після проведення цілого комплексу тестів консиліумом лікарів. До складу консиліуму не можуть входити лікарі, які беруть участь у вилученні органів та трансплантації, а також трансплант-координатори. Діагностику смерті мозку розпочинають не кожному пацієнту без свідомості, а лише у випадку відповідності його стану великій кількості критеріїв.
Після констатації смерті головного мозку відбуваються додаткові обстеження, які мають підтвердити можливість подальшого проведення трансплантації. Якщо людину після смерті розглядають як потенційного донора, це не означає, що вилучення органів відбудеться, адже існує велика кількість протипоказань для донорства. Після підтвердження наявності заяви про згоду на вилучення та підтвердження придатності органів для трансплантації, людину називають донором.
У разі біологічної смерті, констатацію смерті мозку людині не проводять. Важливо знати і розуміти: в Україні сьогодні не проводять трансплантацію органів після біологічної смерті.
Що треба мати із собою для підписання згоди на посмертне донорство?
Із собою необхідно мати лише паспорт або ID картку та ІПН.
Чи можна змінити рішення і відмовитися від згоди на посмертне донорство?
Так. У будь-який час протягом життя можна змінити своє рішення і подати письмову заяву про відкликання своєї згоди на посмертне донорство. Процедура підписання такої заяви така ж, як і щодо заяви про згоду – через зв’язок із трансплант-координатором. Змінювати рішення можна неодноразово.
Більше того, якщо людина ні за яких обставин не бажає допомогти врятувати чиїсь життя після своєї смерті, вона може зробити заяву про незгоду бути донором після смерті. Інформація про це буде відображена в ЄДІСТ трансплант-координатору в разі, якщо цій людині констатують смерть мозку.
Чи можуть родичі змінити рішення людини після її смерті, якщо за життя вона підписала згоду на посмертне донорство?
Ні.
Натомість у випадку, якщо прижиттєвої згоди людина не підписала, але їй констатували смерть мозку, родичі можуть прийняти рішення про донорство органів померлого.
Які органи можна пожертвувати іншим після смерті?
У заяві людина може обрати, які органи вона хоче пожертвувати у падку, якщо їй констатують смерть мозку. Зокрема, йдеться про: серце, легені, комплекс «серце – легені», печінку, нирки, підшлункову залозу, підшлункову залозу з ниркою, селезінку, паращитовидні залози, кишечник, м’які тканини, тканини опорно-рухового апарату, судини та клапани серця, очне яблуко або його складові, шкіру, матку, гортань, трахею, верхні кінцівки, нижні кінцівки, обличчя.
Можна поставити «галочку», обираючи всі ці органи або лише деякі.
Підписуючи згоду, людина може вказати також, що, якщо пожертвувані анатомічні матеріали виявляться непридатними для трансплантації, вони можуть бути використані для науково-практичної діяльності в галузі охорони здоров’я та виготовлення біоімплантів.
Хто не може стати посмертним донором?
Донорами органів та анатомічних матеріалів не можуть бути:
- діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;
- люди, визнані недієздатними;
- ті, чия особа невстановлена;
- військовослужбовці, які загинули під час бойових дій та цивільні, які постраждали внаслідок обстрілів.
Абсолютними протипоказами до посмертного донорства анатомічних матеріалів є: СНІД, носійство ВІЛ-інфекції, сифіліс вроджений або набутий, вірусні гепатити, позитивний результат дослідження на маркери вірусних гепатитів, усі форми туберкульозу, бруцельоз, сипний тиф, туляремія, лепра, хвороба Крейтцфельдта-Якоба, ехінококоз, токсоплазмоз, філяріатоз, ришта, лейшманіоз.
До слова, наразі в Україні ще не було випадків, коли органи людини, що підписала прижиттєву згоду на посмертне донорство, рятували життя. Для цього необхідно сформувати достатню базу. Але є чимало ситуацій, коли згоду давали родичі померлих. Лікарі ж сподіваються, що ставлення українців до українок до трансплантації трансформуватиметься і, відповідно, тих, хто не буде проти врятувати комусь життя після своєї смерті, ставатиме більше.
P.S. Озвучивши своє рішення про бажання підписати прижиттєву згоду на посмертне донорство, Іванні Рудишин довелося почути щось на кшталт «Підпишеш, розкажеш про це, а потім тебе вб’ють, щоб забрати органи». Але, як каже Тетяна Мигалега, це так не працює. Як ми наголосили раніше: донорство може відбутися саме після смерті мозку, а не за інших умов. Більше того, цей діагноз можуть встановити лише у лікарні. Перед тим, як встановити діагноз та прийняти рішення про припинення штучної підтримки діяльності органів, лікарі здійснюють так званий роз’єднувальний тест та інші дії. Тож, якщо людину вбити, її органи не зможуть врятувати комусь життя.
