8 червня на Луганшині загинув 26-річний Герой з Волині Андрій Шевчук.
Про нього розповідає Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя».
Герой народився 12 квітня 1996 року у Любомлі. Був середульшим сином у подружжя Оксани Петрівни та Івана Івановича Шевчуків. Тут зростав, мав друзів. Полюбляв рибалити й ходити по гриби. У ранньому віці помер тато хлопця, тож мамі самотужки довелося виховувати трьох синів. Навчався у міській школі №3, потім вступив до Луківського ПТУ №22, де здобув спеціальність тракториста-машиніста.
«Щоправда, по закінченні закладу роботи за спеціальністю не зміг знайти, тож, як і багато наших співвітчизників, їздив на заробітки то в Україні, то за її межами», — розповідає Роман Шевчук, брат воїна.
Лави Збройних Сил України Андрій Шевчук поповнив 8 березня цього року. Потрапив служити у десантно-штурмовий батальйон. Проходив навчання за кордоном, після якого перевели у Житомир, далі — на Луганщину.
«Зазвичай брат нічого особливого про війну не розповідав, — каже Роман Шевчук. — Все нормально, все добре, не хвилюйтеся — такими були його слова».
Скорботна вість своїм чорним крилом у родину Шевчуків постукала 8 червня — рівно через три місяці після того, як Андрій став солдатом. Виконуючи бойове завдання, Герой поліг на Луганщині внаслідок вогнепального поранення, несумісного з життям.
«Востаннє ми спілкувалися десь за два тижні до того фатального дня, — пригадує співрозмовник. — Андрій тоді лежав у госпіталі, оскільки мав проблеми з ногами. Говорили про те, як за останній час змінилося життя і у нього, і в мене, про плани на майбутнє. Не було жодного передчуття, що розмовляємо востаннє. Потім його відправили на передову. Ось-ось їхній підрозділ мав йти на ротацію. Не встигли… Андрій був хорошим, справжнім старшим братом, у біді ніколи не кидав. Дуже нам його не вистачатиме… Досі не можу повірити, що Андрія вже немає, підсвідомо й далі чекаєш дзвінка, але розумієш, що з цього номера вже ніхто й ніколи не зателефонує. Бракуватиме його надійного плеча…».
Микола СЕРГІЄНКО.
