Останнім часом в інтернеті з’явилося чимало версій виконання пісні «Нас весна не там зустріла», в якій оспівуються героїзм, безмежна любов до рідної землі та кохання двох українських повстанців. Події в ній відбуваються у далеких буремних 1940-1950 р.р., коли на західноукраїнських теренах тривала важка виснажлива війна за свободу і незалежність України. Але слова її звучать пророче й актуально донині: «Ми не вийдем з того бою, ми не станем на коліна. Стали ми на бій з тобою, щоб не вмерла Україна!»
Переказ про кохання Степана і Надійки
Вони ніби про сьогоднішню Україну, над якою здіймається дим від пожарищ. І ворог у нас той самий, як і вісімдесят літ тому: «Ще учора тут жили ми, а сьогодні тут чужинці». І героїчні українські хлопці та дівчата тримають на своїх плечах фронт російсько-української війни, як тримали колись їхні прадіди та діди:
Нас весна не там
зустріла,
і не ті пісні співала.
Я стріляв
із скоростріла,
ти набої подавала.
Ця пісня вже давно увійшла до золотого фонду найпопулярніших повстанських пісень. У багатьох концертних програмах її позначають як народну. І мало хто знає, що написана вона не в буремні 1940-1950 р.р. а в радянські застійні 80-і. А проникливий і пророчий текст написав відомий волинський письменник Йосип Струцюк. Як розповідав автор, вірш цей народився під враженням почутої історії кохання двох українських повстанців з Рудки-Козинської. Чимало мешканців цього національно свідомого рожищенського села воювали в лавах Української повстанської армії, особливо молоді. Йосип Струцюк ходив туди до школи з сусідньої Ужової, там і почув переказ про кохання Степана і Надійки.
Текст був, музику боялися писати
– Десь у кінці 80-х написав текст, дав кільком нашим самодіяльним композиторам, але вони нічого не створили. Думаю, не хотіли ризикувати, бо то було небезпечно. А Олександр Гаркавий, котрий себе не йменував композитором, а співаком – взяв і створив пісню… – згадував Йосип Георгійович в одному з інтерв’ю.
Першими її виконавцями стали сам Гаркавий, керівник ансамблю «Світязь» (давно виїхав до Канади і став священником) та його дружина Ольга. Після них наприкінці 80-х пісню взяв до свого репертуару дует «Душа Волині» у складі заслуженої артистки України Алли Опейди та В’ячеслава Судими. Саме вони понесли повстанську історію кохання та самовідданості у народ, виконуючи її на всіх патріотичних заходах і концертах. Аранжування зробив відомий аранжувальник і виконавець дуету «Світязь» Дмитро Гершензон.
– Пісня ця в нашому репертуарі вже понад тридцять років. Вона увійшла в наші диски й касети. Пам’ятаю, випустили диск до 60-річчя УПА і подарували народному депутатові Миколі Жулинському. Через трохи він телефонує й питає, чи можемо ще вислати до Києва, щоб народні депутати купили. Довелося додатковий тираж замовити. А купили аж… 15 депутатів із 450! – згадує Алла Опейда. – Чи побоялися, чи їм то байдуже було. У експрезидента Віктора Ющенка, до речі, він є. У нього багато повстанських пісень є. До Струцюка зверталися за дозволом на виконання пісні Ірина Федишин і Віталій Козловський. Звичайно, Йосип Георгійович не був проти. Його особливо зворушує, коли цю пісню співають діти, молодь. Але Козловський трохи видозмінив текст. Федишин теж внесла свої зміни, через що пісня дещо втратила своє первісне звучання.
Те, що дітище Йосипа Струцюка та Олександра Гаркавого здобуло статус народної пісні – то, напевне, найвища оцінка їхнього таланту. Бо, як зауважив Струцюк, великий Франко якось сказав, що віддав би всі свої вірші за один, який би став народною піснею, бо мав би більше чим дорожити. Повстанська пісня волинських авторів здобула багато нагород, а сьогодні вона надихає на подвиг нове покоління українців, яке змушене зі зброєю в руках відстоювати свою свободу в боротьбі з російським окупантом, що знов прийшов на нашу землю. Це пісня, від якої рветься серце, але яка дарує нам Надію. «І нехай буде воля Божа в нас, Він заступиться за нас» – такими рядками завершується вона. Так і буде!
Ніна РОМАНЮК
