Юрій Шулякевич – стороста Пороміської громади Володимирського району, який зараз воює із ворогом на фронті.
Його історію розповідає газета Слово правди.
Юрій зростав у сім’ї гірників. Його батьки – Василь Васильович та Любов Василівна працювали на шахті № 1 «Нововолинська».
Відтак, після закінчення школи у рідному селі Бужанка, в 1999 році вступив на навчання до профтехучилища № 11 Нововолинська. Там і здобув професію електрозварника та вирішив продовжити сімейну династію Шулякевичів на першому вугільному підприємстві. За майже двадцять років роботи там був і гірничим робітником, і підземним електрослюсарем, і механіком видобувної дільниці, і головним механіком. Одночасно з роботою здобував спеціальну освіту спочатку у Червоноградському технікумі гірничих технологій та економіки, а згодом – у Національному гірничому університеті.
Мабуть, так би й залишився у вугільній галузі, бо користувався тут авторитетом, але шахти у Нововолинську почали закривати. Чимало його товаришів подалися на заробітки у далеке і ближнє зарубіжжя, а Юрій не захотів залишати рідну домівку та батьків. Майже три роки тому Поромівський сільський голова Олег Савчук запропонував йому посаду старости громади, до складу якої входило п’ять сіл – Верхнів, Бортнів, Шахтарське, Іванів та Бужанка. Зваживши свої можливості, погодився.
Знайшовши однодумців, з великим ентузіазмом взявся до роботи. А докласти руки було до чого, бо села потребували оновлення, молодь чекала позитивних змін. Уже навіть дещо із задуманого вдалося втілити у життя, та плани перервала спочатку пандемія коронавірусу, а пізніше ще страшніша подія – війна.
Звичайно, зовсім іншими стали повсякденні клопоти сільського старости. З перших днів почали працювати для допомоги ЗСУ та наближення перемоги. Відгукнулися на заклик всі: приносили продукти, приходили допомагати плести маскувальні сітки, випікати смаколики, готували продукти тривалого зберігання. І, звичайно, приносили гроші – хто скільки міг. У той час Юрій Васильович особливо тісно співпрацював з директором та педагогами своєї рідної школи.
Юрій Шулякевич – глибоко віруюча людина. Уже багато років є старостою Свято-Михайлівського храму у Бужанці. Це завдяки і йому тут уже тривалий час служать рідною українською мовою. До речі, за жертовність і любов до України митрополит Київський і всієї України Епіфаній нагородив Юрія медаллю ПЦУ.
Торік у жовтні сільському старості вручили повістку. У нього не було навіть думки шукати причину, аби не йти на війну. І хоча сталося так, що строкової служби не проходив, у визначений час прибув до військкомату, звідки й поїхав захищати рідну землю. Швидко набув військових навиків і ось уже майже півроку воює з ворогом. Про те, що і там він у числі мужніх солдат, свідчить отримана у березні нагорода від Міністра оборони Олексія Резнікова – нагрудний знак «Знак пошани».
Нещодавно Юрій Шулякевич побував у короткотерміновій відпустці, зустрівся з рідними та друзями, відвідав школу. І на кожній такій зустрічі йому дякували за мужність і бажали швидшої перемоги та повернення до рідного села, де на нього чекають десятки справ.
Валентина ПЕТРОЩУК
