Коли в’їжджаєш у село Чорниж Колківської громади, відразу звертаєш увагу на велику кількість теплиць на кожній вулиці. Там місцеві господарі вирощують ранні огірки. Хтось сам везе їх на продаж на ринки Луцька, а хтось – здає оптовикам. Так і виживають люди завдяки своїй нелегкій праці, – пише Вісник.
Після зими так хочеться посмакувати соковитими овочами, але не «пластмасовими», а щоб пахнули, як домашні. Тому, коли з’являються тепличні огірки, люди швидко їх розкуповують. Хоч дехто нарікає, що ціна висока, але, повірте, виростити ці «зелененькі» непросто. Це важка і копітка праця. Про особливості огіркового бізнесу погодився розповісти місцевий житель Володимир лишень за умови, щоб не називати його прізвища.
– Я вже більше десяти років цим займаюся, і, скажу чесно, ще досі не знаю всіх нюансів, а постійно вчуся, – наголошує 35-річний господар. – Ідею зайнятися парниковими огірками «позичив» у свого друга, який живе біля Вараша на Рівненщині. Там теж люди теплиць багато мають. Першу теплицю зводив із односельчанином. Вирішили вдвох посіяти огірки. Не знали, як правильно доглядати, то постійно консультувався з другом. Отримали перший врожай, то дуже раділи. Сусіди приходили купляти. З часом вирішили розширяти свою справу. Ми були одними з перших, а тепер більше як сорок сімей цим займаються.
Його дві теплиці стоять на землі поряд зі старою хатою. На її місці колись Володимир планує звести просторий будинок, а поки з малим сином приїхали на велосипедах з іншої вулиці, щоб підлити огірочки. Вода зберігається у спеціальній великій ємності поруч. Від неї йдуть шланги до теплиці. Треба стежити за температурою всередині, щоб рослини не «згоріли», і відчиняти двері для провітрювання. Найвідповідальніший момент у догляді – підв’язування огірків. У міру зростання потрібно пускати їх по вертикальній «шпалері», підв’язаній до горизонтально натягнутого дроту. Досвідчені господарі радять починати із самозапильних сортів «Арктика», «Амур».
– Через день збираю врожай і везу на базар, – розповідає Володимир. – При обробці огірків використовуємо органічну підживу. Тому я не боюся, що моя дитина зірве огірок та немитий з’їсть. Хоча бувають випадки, коли рослини хворіють – тоді треба брати якісь сильні, хімічні препарати. Варто знати, що раз у чотири роки теплицю треба переносити в інше місце. А після закінчення сезону ми зриваємо посохлі пагони, переорюємо землю. Сіємо ріпак, жито, гірчицю – це зелені добрива, які збагачують ґрунт.
– А коли ж відпочиваєте?
– Біля теплиці нема коли відпочивати, це як добровільна каторга, з якої не втечеш, – сміється. – Адже треба відповідально до всього ставитися. Розсада, як дитина, про неї треба піклуватися 24 години на добу. Думаєте, як зібрали врожай, можна розслабитися? Та де там… Починається заготівля дров, щоб опалювати теплиці, адже на початку весни вже сходить розсада. Місяць ночую у теплиці, щоб підкидати в котел, підтримувати належну температуру і пильнувати, аби сходи не змерзли. Ось така круговерть.
Всі знають, що сільська робота нелегка. Чи то картоплю вирощувати, чи огірки, але біля всього треба находитися, щоб заробити якусь копійку. Володимир зізнався, що за роки торгівлі вже є свої постійні клієнти у Луцьку. А от інший господар Іван розповів, що не має власного транспорту, аби їздити до обласного центру, то продає все оптом заготівельникам.
– На початку сезону була ціна і по 145 за кілограм, зараз десь 70. Хлопці приїхали, погрузили все і розрахувалися. Нам добре і їм добре. Хоч ціна щоразу міняється, але як у Чорнижі інакше заробиш? Одні гриби-ягоди та теплиці всіх рятують. Хто не лінується, той і має дохід.
Руслана СУЛІК
