Військовому Сергію Копищику із села Малий Жолудськ Вараського району на Рівненщині встановили протези на ноги. До повномасштабного вторгнення чоловік працював на заводі в Луцьку.
Він втратив на війні обидві ноги, але знайшов кохання і сили, щоб вижити і жити далі. Ще рік тому навіть медики не давали жодних прогнозів, а сьогодні, 25-річний Сергій Копищик з Рівненщини вчиться ходити на протезах, опановує нову спеціальність і готується стати батьком, – повідомляє Рівне Медіа, посилаючись на сюжет ТРК-Україна.
Він заново вчиться ходити на двох протезах, виконує всі настанови реабілітолога і в перші дні показує чудові результати. А ще минулого літа життя Сергія Копищика було на волосині. Після трьох важких місяців на нулі потрапив під обстріл на Херсонщині. Тоді вночі вижив він один.
“Все червоне і я втрачаю свідомість. Потім я приходжу в себе і не розумію, що відбувається. Встати я не можу – я кричав “де хлопці”. Я один залишився живий. Тільки з тяжкими пораненнями. Відірвало ліву ногу – вона дуже пошкоджена була. Був пошкоджений кишківник, пробила легеня і осколки у правому оці, опіки”, – розповідає воїн.
Про поранення повідомив рідним і Світлані – дівчині, з якою познайомився за місяць до війни.
Світлана розповіла, що навіть думки покинути коханого через поранення не було.
“Заходжу у палату, бачу ці очі. Він тоді переживав. Я хотіла тоді обійняти, задушити в обіймах, розцілувати. Але, щоб розвернутися і піти – не було навіть такого помислу”, – ділиться дівчина.
У лікарні стосунки лише зміцнилися – Світлана була поруч у найважчі моменти, трималася сама і не давала впасти духом Сергію. За словами ветерана, саме завдяки коханій він все пережив та мав стимул вилікуватися і стати на ноги.
Після виписки Сергій зробив дівчині пропозицію, а відео моменту розлетілося по всій мережі. Одружилися закохані у колі найближчих.
Наразі у перервах між тренуваннями Сергій вивчає веб-дизайн та ніжно горнеться до ще невеликого живота дружини. Невдовзі у сім’ї Копищиків буде поповнення.
“Радий був дізнатися – сказали що хлопчик буде, Марко. Надіюся, коли вже почне все розуміти і говорити – це все вже закінчиться”, – коментує ветеран.
Каже, що якби не такі важкі поранення – поїхав би знову на передову. А поки його побратими мужньо відбивають атаки ворога – невпинно тренується, бо часу має до серпня. Щоб зустріти кохану та сина з пологового, стоячи на своїх двох.
