«Грицю, куди їдеш?» – ще й зараз можуть перепинити на дорозі люди таким запитанням Григорія Столярчука у селі Забороль Луцького району. Рокам не вгнатися за цим чоловіком, бо ж у свої 79 літ він постійно втікає від них… на велосипеді. А замолоду весь час ним на роботу добирався. Якось взявся рахувати той кілометраж і вразив рідних цифрою: за двадцять років наїздив аж 140 тисяч кілометрів, – пише Вісник
І в люк ускочив, і в аварії потрапляв
Григорій Ананійович і зараз, дякувати Богу, живчик. Ще косою подвір’я підкошує, хвацько закидає ногу і сідає на велосипед. Більшу частину життя пропрацював на погрузчику в Луцьку на міжрайбазі. Туди за союзу доставляли все: від продуктів до одягу. А Григорій на своєму тракторцеві вивантажував контейнери з товаром. Прийшов сюди на роботу молодим хлопцем. Спочатку із Забороля добирався рейсовим автобусом. А якось директор Олександр Федончук підказав: «А чого ровером не їздиш? Це ж корисно для здоров’я!» Сказано – зроблено. Почав Гриць крутити педалі. І так двадцять років Григорій Столярчук виїздив велосипедом із Забороля в інший кінець Луцька! Якось товариш машиною засік, що в один бік виходить 12 кілометрів.
– А туди й назад 24 буде. За рік я проїхав сім тисяч кілометрів, а помножити це все на двадцять років моєї роботи, то виходить 140 тисяч кілометрів! Ось така арифметика, – сміється дідусь.Наголошує, що не сачкував жодного дня: гарна погода, чи дощ, чи сніг – все одно двоколісним добирався на роботу. Може, в цьому і криється незвичайний секрет доброго самопочуття та довголіття?
– Може, й так! – погоджується пенсіонер і одразу додає: – Ой, я десь шість роверів з’їздив. А було, що й збивали мене машини. Перелітав через капот. З велосипеда – купа залізяччя, а на мені ні подряпини. Везло… Раз, правда, зуба вибив. Бо коли чистили дорогу від снігу, зняли каналізаційний люк, а назад закрити забули. От я в ту яму і вскочив. Добряче гепнувся, зуб вилетів, бороду розсік – і досі шрам є… Але їзду не покинув.
Раніше чоловік їздив на білоруському «Мінську», а коли пішла мода на імпортні велосипеди, то і їх підкорив. Каже, що й зараз зо п’ять різних в гаражі стоїть, бо сини здарували. Хоча визнає, що колишні були зручніші та легші. Тому ті, що має, сам ремонтує або переробляє на свій смак, щоб краще їхали. Дідусь зізнається, що й досі нерозлучний з двоколісним транспортом.
– Треба до лісу чи в поле поїхати – всюди ровером доберуся, – каже Григорій Ананійович. – І зараз намотую десятки кілометрів.
– Ноги не болять педалі крутити?
– Нє, – посміхається пенсіонер. – Держуться!
Дивуюся, коли чую, що ніколи не хотів купити собі легковий автомобіль. І коли всі навкруги збирали гроші на авто, Григорій байдуже ставився до цієї моди, бо любить велосипеди!
Купив стільки книжок, що вийшла б машина
Окрім велосипедної їзди, має й ще одне захоплення – книжки. Замолоду зібрав розкішну бібліотеку!
– Люблю історичну літературу. Колись я стільки накупляв, що на машину б хватило, – і додає, що багато книжок віддав двом синам.
Вони живуть неподалік, допомагають за потреби. Тішиться дідусь трьома внуками. А вдома господарює разом із дружиною. Вона захоплюється квітами, а чоловік… віршами. Пише їх за будь-якої нагоди та цитує напам’ять. Тримає у голові, може, з п’ятдесят, а то й більше! І один за одним мені розказує. На пенсії з’явилося більше часу, тож вірші народжуються щодня.
– У мене й в молодості вони у голові крутилися, але за роботою не було коли записувати, – чесно зізнається. – А тепер сиджу на лавочці чи їду ровером, то самі рядочки складаються.
Більшість його творів на історичну тематику. У кожному вдало підібраному слові відчувається переживання за Україну.
«Давно ми жили би, як люди,
Якби не з Сходу сарана,
Що каламутить чисту воду
Від верху до самого дна…
І заселили Україну
Своїм поганим бур’яном.
У їх душі нема нічого доброго,
Усе набите тільки злом!»
Які правдиві слова цього простого сільського пенсіонера. Болить йому Україна, болить війна. Але дідусь вірить, що дочекається перемоги над рашистами, і обіцяє, що напише цілу поему про боротьбу українського народу за мир!
Руслана СУЛІК
Фото автора
