Тетяна Шукалович, жителька Любешова, працювала директоркою Прохідської початкової школи на Волині, а нині служить у Збройних силах України.
Про це пише газета «Нове життя».
Прийняття такого важливого рішення волинянці далося досить нелегко. Хоча, як зізнається сама, обдумувала вона його довго. Адже із перших днів повномасштабного вторгнення Росії молода жінка хотіла бути корисною для рідної держави. Тож під її умілим керівництвом учительський колектив початкової школи с. Проходи активно почав волонтерити ще в кінці лютого минулого року. Саме у стінах цього невеличкого навчального закладу сплели найбільше на Любешівщині маскувальних сіток. Робили й інші корисні справи. Тобто точно не стояли осторонь тодішніх подій.
Але все ж Тетяну Шукалович тривожила думка, що робить мало, що може ще більше приносити користі для Батьківщини. Й саме тоді в її серці почало зароджуватися бажання поєднати своє життя безпосередньо із захистом України.
«Спочатку я дізналася, що треба медсестра у бригаду тероборони. Але у мене ж освіта педагогічна, та й медицина – то точно не моє. Тому я почала шукати інші варіанти. З цим і звернулася у місцевий військкомат», – пригадує Тетяна Володимирівна.
М’яко кажучи, і там, і в родині були шоковані таким рішенням цієї молодої жінки. Адже вона не закінчувала військову кафедру, тобто не мала жодного відношення до військової справи. Тому й неодноразово закликали її ретельно обдумати цей вчинок.
«І коли проходила медкомісію, і при спілкуванні з психологом, і навіть уже коли поїхала у навчальний центр «Десна» – всюди мені радили обміркувати своє рішення. Та й рідні, звісно, точно не були в захваті від цього. Мама, коли дізналася, що я буду далеко, взагалі була шокована. Але я налаштувалася категорично. Тому рішення не змінила», – каже Тетяна Шукалович.
Досить несподіваною ця звістка стала і для колег та колежанок директорки. А повідомила вона про це педагогічному колективу Прохідської школи напередодні Нового року. І всі точно такого не очікували. Прощання були зі сльозами на очах.
А вже 6 січня волинянка підписала контракт зі Збройними силами України на три роки. Тож більше двох місяців є військовослужбовицею. І за цей час, зізнається, жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Хоча, каже, умови, в які відразу потрапила, були точно не такі, як удома.
«Ми ж думали, що житимемо у казармах, але нас поселили у намети, в бліндажі. Надворі зима, холод. Тому можна уявити, як незвично і нелегко то все спочатку було. Але я вже звикла», – розповідає Тетяна Володимирівна.
А ще вона зазначає, що загальна базова військова підготовка для неї теж є досить цікавою. Наприклад, уже й не злічити, скільки бойових патронів вистрелила наша землячка та навіть кидала бойову гранату. Для цього вона пройшла відбір. Бо ж Пані директорка (а саме такий позивний має) уже встигла зарекомендувати себе досить добре. Хоча до початку служби, каже Тетяна Шукалович, вона ні разочку зброю не тримала в руках.
«Коли стріляла вперше, то, зізнаюся чесно, було страшнувато. Але перехрестилася, – і вийшло. А потім уже якось звично те все. Інструктори уже й дивуються, що добре виходить», – каже військовослужбовиця.
За ці місяці, що пані Тетяна провела далеко від дому, рідні вже помаленьку починають звикати до такої розлуки. Хоча, звісно, неабияк хвилюються за свою доньку, сестричку.
«Але тато й до цього часу, мабуть, не повністю повірив, що це так усе серйозно. А мама то дуже переживає. Я її заспокоюю, що, мовляв, хай думає, ніби я за кордоном, на сезоні. Ось тільки ж неньчине серце не обманеш», – каже Тетяна Шукалович.
А ще вона переконана, що саме мамині молитви й оберігають її та допомагають. Адже поки що всі труднощі у військових буднях їй вдається легко долати. Та й загалом на її шляху зустрічаються дуже хороші люди. І це теж додає впевненості та сили.
Наталія Муха.
Фото з особистого архіву Тетяни Шукалович.
