На передовій знають, що в Луцьку діє невеличка команда ентузіастів, яка вміє «підіймати» пошкоджені літальні апарати, – пише Волинь
Відновлюють у режимі «сьогодні на вчора»
– Один із дронів, який зараз ремонтуємо, знайшли та передали друзі, котрі на фронті. Він без пульта, побитий кулями. Зате товариш, що воює в Бахмуті, надіслав пульт від такого ж втраченого дрона. Зараз їх намагаємося полагодити й узгодити, – показує несправні й усе ще цінні речі з війни науковець ВНУ імені Лесі Українки Олександр Мартинюк. Разом із ним у навчальній лабораторії працюють аспіранти, студенти й навіть учні Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної сотні та їхній учитель фізики. Допомагають відновлювати апарати, які рятують життя захисникам.
Кожен дрон, який сюди потрапляє, потребує деталей, часу і коштів. Доктор педагогічних наук, професор Олександр Мартинюк коментує, що лише один пошкоджений промінь до дрона коштує близько трьох тисяч гривень, відновлення підвісу, камери також затратне фінансово. Вартість ремонту може становити декілька десятків тисяч гривень. Проте це вигідно, оскільки на новий апарат потрібно більше сотні тисяч гривень. Де беруть гроші? Ремонтують своїм коштом. Крім того, при університеті діє благодійний фонд імені Лесі Українки, то за його гроші купили 3D-принтери, на яких друкують певні деталі. Олександр Мартинюк зауважує, що на рахунку мають десятки відремонтованих дронів і тепловізорів:
– З початку літа це все дуже затребувано: в режимі «сьогодні на вчора». Робота є постійно. Зараз – особливо тепловізори. Один забирають, інший приносять чи пересилають поштою. Безперервний процес. Поки один прилад ремонтуємо, шукаємо комплектуючі до іншого. Є й інші проєкти. Усього, звичайно, вам розповісти не можу.
Ремонтували тут і трофейну техніку, наприклад дрон, «роздобутий» на Харківщині, який використовували московити (теж китайського виробництва).
Військові «з великими зірками» казали, що «дрони нам не потрібні»
Звідки захисники дізналися, що у волинському виші виконують таку роботу? Олександр Семенович розповідає про своїх друзів і колег (деякі у війську з 2014-го), про «сарафанне радіо» й про те, що тема дронів для нього не нова. (В університеті він працює на кафедрі експериментальної фізики, інформаційних та освітніх технологій навчально-наукового фізико-технологічного інституту.) Каже, мали готові розроблені прототипи ще 8 років тому:
– Ми вже будували моделі дронів-камікадзе та розвідувальних дронів. Але далі прототипу справа не зрушилась з місця. Тоді ще до 2014 року сюди приїздили і представники військового відомства «з великими зірками», ознайомлювались із нашими розробками. Сказали, що «дрони нам не потрібні, в нас броня, в нас танки, БТРи…». Тож робота розвивалась виключно на ентузіазмі. Зразки ми свої, звичайно, віддали на Схід (вони там працювали), але це кілька одиниць! З власної зарплати потрібної кількості не забезпечиш.
Вміння пілотувати дрон для військового – те саме, що вміти керувати автомобілем для цивільного.
Тоді переорієнтували техніку на цивільні цілі: дрон використовувася, наприклад, для теплодіагностики (як носій тепловізора). Проєкт із термоаудиту (аналіз втрат тепла з допомогою дрона з тепловізором) був визнаний одним із найкращих в Україні та представлений на Міжнародній виставці молодіжних наукових проєктів Expo-Sciencts International 2017 (Бразилія), а у 2018 році здобув срібну медаль Міжнародного фестивалю інженерії та техніки у Тунісі! Та чомусь в Україні й це не було цікавим. А тут повномасштабна війна – тоді й згадали про дрони.
Маємо можливість вчитися на військовій техніці
Олександр Мартинюк каже, що зараз їм створювати своє оригінальне часу й коштів немає, хоча потреба велика. Головне тепер – встигати з ремонтом та відновленням пошкодженої техніки. Його колега, аспірант фізико-технологічного інституту Сергій Панкевич, займається ще й ремонтом оптичних приладів та тепловізорів. Щоб відновити перший прилад, мусив звертатися до китайських розробників за відеоінструкцією. Розповідає про свій фронт робіт: «Маю деякі знання з ремонту апаратури, набуті до війни й тепер. Займаюся цим, бо знаю, що це потрібно: хочеться Перемоги і щоб не втрачати людей. Тепловізори дуже виручають. У темну пору доби можна розгледіти будь-який «теплий» об’єкт на значній відстані – і авто, й людину».
Як оцінюють у виші таку незвичну практику? Олександр Семенович реагує:
– На превеликий жаль, мусимо набувати такий воєнний досвід. Краще було б наші вміння сфокусувати на мирних проєктах… Але всюди можна знайти позитив. Маємо техніку – отже, на ній можна вчитися, навчати студентів. Тим більше з нами майбутні військові (маю на увазі передусім ліцеїстів). А вміння пілотувати дрон для військового – те саме, що вміти керувати автомобілем для цивільного. Тому мрію після Перемоги, завершивши ремонтувати та обслуговувати квадрокоптери та обладнання для воєнних цілей, продовжити займатися їхнім використанням для реалізації мирних проєктів.
