Кирило Ярошик понад сорок років віддав медицині. Тож не дивно, що й досі у рідному селі Пнівне Камінь-Каширського району люди шанобливо називають його «наш дохтор». Ще у 90 літ він ходив робити односельцям уколи, і зараз часто до нього звертаються, коли захворіють. Кирило Іванович завжди порадить, чим лікуватися, підтримає добрим словом, а ще заохочує всіх до здорового способу життя своїм прикладом: щодня проходить п’ять кілометрів.
Про нього розповідає Вісник+К.
І на весіллях грав, і пологи приймав
Про життя цього сільського довгожителя можна книжку писати. Гірким було дитинство, бо Кирило був другим у великій сім’ї з десяти дітей.
«Коли батька забрали на війну, у 12 років я став за головного. Сам маленький, дрібненький, а мусив всю важку роботу виконувати. Ледве з-за плуга виглядав, але хто мав матері допомагати?» – починає згадувати.
Згодом Кирило пішов в армію. Там одразу помітили кмітливого хлопця й направили у медичну школу. Це був перший крок до майбутньої професії. А згодом фельдшера Кирила Ярошика знав весь Камінь-Каширський район. Він і пологи приймав, і рентгенологом був. А ще файним музикантом. Чимало весіль відгуляли під його скрипку. Жодні вечорниці не обходилися без Кирилового акордеона. Все встигав, до всього мав завзяття. Навіть медпункт збудував у Підбороччі. У цьому селі й зустрів свою долю – юну вчительку Ганну Корніївну. А згодом перебралися у рідне село, щоб бути поруч біля стареньких батьків. До нього приходили по допомогу не лишень односельці, а й з інших сіл приїжджали. Та не тільки однією медициною жив цей невгамовний чоловік. Він і будівельник був відмінний: власними руками свою хату звів. І столярне ремесло опанував. А як вийшов на пенсію, разом з братами церкви зводили. Цінує працю й тепер, бо ще хоче чимось допомагати дітям.
Лікар виписав додому помирати, а Ярошик на ноги поставив
Зрозуміло, що найбільше любить розповідати дідусь про фельдшерські будні. Тут іноді траплялися такі пригоди, що писати оповідання можна. Як на печі пологи приймав, або як вуж у селянській хаті висів на дверях та не пускав у кімнату. За 42 роки допоміг тисячам пацієнтів. І досі тримає у пам’яті Кирило Іванович незвичний рецепт лікування туберкульозу і стверджує, що він не одного позбавив від цієї болячки.
«Був я на Дніпропетровщині на якійсь оказії, там один чоловік так хвацько витанцьовував. «А колись при смерті лежав з туберкульозом. Дивом ожив!» – розказав хтось з гостей. Як медика, мене зацікавило: чим же лікувався? Я підійшов до незнайомця і попросив розповісти. Запам’ятав рецепт. Якось, коли були на батьківщині дружини на Чернігівщині, випадково розговорився з її однокласницею. Вона розповіла, що чоловіка з лікарні вже виписали додому помирати. «А що ж з ним таке?» – допитувався. «Туберкульоз». – «О, то я вам допоможу!» І розказав, що треба робити. Вже пізніше вона дзвонила і дякувала. І такий факт навела: лікар, котрий відправив безнадійно хворого додому, питає медсестри, коли помер той чоловік. А та відповідає: «Та він живий, вчора на базарі бачила!» Не йняв віри, що таке можливо. Рецепт той багатьом поміг. Треба купити керосину у господарському магазині. Не очищеного, а звичайного, такого, який у лампи колись заливали. Взяти столову ложку і додати три подушені таблетки вугілля активованого. Настоювати дві доби. Випити цю суміш зранку за 45 хвилин до їжі. Можна запити водою. Приймати лишень один раз у день. Варто зробити запас на наступний день, щоб не переривати лікування. При цьому не можна пити горілки, курити і вживати якісь інші медикаменти. Курс – 20 днів. Тоді перерва на місяць. І потім ще на 20 днів зробити. Аж через рік для профілактики радять ще хоч один курс пройти».
«Чоловік цей рецепт і в газеті давав, потім багато людей до нього дзвонило. Тільки багатьом крепко не подобалося, що горілки не можна пити», – сміється дружина Ганна.
Разом вони – все життя. Виростили дві дочки. Одна пішла маминою педагогічною стежиною, а інша обрала, як і тато, – медичну. Гордяться внуками та тішаться трьома правнуками. Найбільше радіють, коли збирається вдома велика родина. Кирилу Івановичу 92 скоро виповниться, але літа не можуть вгнатися за сільським фельдшером. Він не сидить на місці, бо переконаний, що рух – це здоров’я. Щодня проходить п’ять кілометрів, чи в поле, чи на городи. Наголошує, що добре босоніж походити по траві, землі, адже вони дають особливу енергію. І ще – йти з добром до людей, бо воно вертається сторицею.
Руслана СУЛІК
