У ході розвитку міста деякі рішення і проєкти можуть залишатися з ним на сотню й більше років, впливаючи на цілі покоління. Буває і навпаки: коли минає стільки років, обставини змінюються настільки, що важливі, здавалося б, перетворення затираються часом і в більшому масштабі вже не помітні, – пише ІА Волинські новини.
У минулій статті ми розглянули п’ять вдалих позитивних містобудівних рішень міжвоєнного Луцька, частина з яких впливає на наше життя і сьогодні. Серед них – влаштування дамби біля річки Стир у нинішньому центральному парку, влаштування централізованого водогону і каналізації в 1930-х, впорядкування судноплавства, розбудова нових районів, будівництво нинішньої вулиці Глушець.
Сьогодні подивимося, як радянська влада не хотіла враховувати попереднього розвитку і які невдалі рішення ухвалила, через що мусимо мучитися донині. Забігаючи наперед – у наступній статті для справедливого балансу розглянемо вдалі радянські проєкти для Луцька.
«Озеро» і зміна русла Стиру
Сьогоднішній загальнозоологічний заказник місцевого значення «Гіндавське болото» сформувався історично. Поряд – річка Стир, історичні пам’ятки Луцька, давні приміські села Красне, Гнідава, Рованці. Посередині цього – шматочок багатої природи. В середині 1960-х років виникла ідея втрутитися в це середовище і наробити каскад штучних ставків між мостами на вулицях Гнідавській та Ковельській. Архітектори намагалися переконати тодішню владу, що цей проєкт непотрібний і шкідливий.
Та все ж втручання у природу відбулося. Викопали великий ставок, змінили русло річки. У західній частині старого міста Стир вже не протікав, як сотні років тому. Більше того, вирішили спрямити русло і нижче за течією мосту на Ковельській. Втратилося історичне русло річки між ним і мостом на вулиці Шевченка. Заплаву під вулицею Шевченка засипали і збудували приладобудівний завод.
Це було серйозне втручання в історичну географічну структуру Луцька. Територія західної частини старого міста в районі осушеного старого русла почала занепадати і захаращуватися невластивою історичному середовищу забудовою. Збудували гуртожиток біля Братської церкви, який візуально відрізав старе місто від його давньої «ковельської» артерії.
У результаті цих перетворень багато колоритних закутків історичного міста було втрачено назавжди, змінився давній міський ландшафт у цій частині. Занепад куточка між мостом і церквою затягнувся в часі й негативно впливає на розвиток цієї частини міста в наш час. Адже корисного тут нічого так і не з’явилося й історичний ландшафт вже втрачено.
Знищення центрального парку під забудову
Старші покоління, дитинство і молодість яких припали на 1950-ті та початок 1960-х років, добре знають це місце. Історія його появи доволі цікава і повчальна. З кінця ХІХ століття тут був базар, який що далі, то більше не влаштовував лучан. Бруд і нечистоти заповнювали цю територію під православним міським собором, який слугував своєрідною східною брамою в місто. Болото, змішане з відходами тваринного торгу, створювало антисанітарію. До сьогодні в архівах зберігаються сотні скарг мешканців до влади на ситуацію з базаром під собором.
Не вдаючись в історичні деталі, скажемо, що луцька влада на початку ХХ століття все ж змогла знайти сили і ресурси, щоб перенести звідси базар і, що ще цікавіше, на його місці влаштувати публічний сад, засадити рідкісними рослинами, розбити на зони й віддати різні зони під опіку різним установам та закладам міста. Так почалася історія центрального парку, що був на місці нинішнього Театрального майдану.
Парк не раз реконструювали і заново впорядковували. Це було улюблене місце відпочинку кількох поколінь лучан. Радянська влада, яка стабільно заіснувала в Луцьку вже після 1945 року, спочатку також дбала про парк, облаштувала його. Це місце продовжувало відігравати роль осередку культурного відпочинку.
Однак у 1960-х парку вирішили позбутися, а на його місці збудувати театр. Будівництво театру – хороша та конструктивна ідея, але коли це роблять коштом втрати гарного парку, то ідея на довгі роки отримує за собою шлейф «так собі, по-радянськи».
Останні дерева парку ще росли наприкінці 1960-х років. У наш час від нього залишилося, можливо, одне-два дерева (праворуч від драмтеатру), але і цю тезу треба перевірити. Знову ж таки, перетворення історичного міського простору відбулось.
Електропідстанція під замком
На фотографіях 1950-х років можемо побачити, що прямісінько на верхівці Владичої вежі замку стояла висока антена. Згодом її прибрали.
У 1960-х роках вже вирішували, де «посадити» нову електропідстанцію, яка живитиме центральну частину міста. Вирішили, що вона розміститься тут же – під стінами замку. Рішення влади не поділяли багато фахівців, які намагалися переконати, що це невдале місце. Проте задля економії коштів (незначної, як розказують учасники події) вирішили все ж збудувати підстанцію під замком.
Сьогодні цілком очевидно, що тут їй не місце. Її перенесення вартує значних зусиль та ресурсів. Такому об’єкту не місце в історичній частині міста і в мирний час. А тим більше, під час війни, коли неточність ракетних обстрілів може сприяти тому, що пошкодженою буде якась історична пам’ятка, розташована поряд.
Базар під замком
Хоча й інша за категорією проблема, але територіально розташована поряд – ринок під замком. Середовище Центрального ринку непритаманне історичному туристичному простору і насправді псує його. Скільки в Луцьку вже було словесних, юридичних і навіть фізичних баталій щодо його перенесення, а зрушити цю справу з місця важко.
Ринок почався із великого павільйону, який поволі обростав рядами та кіосками, аж поки не почав поглинати сусідні території, спочатку не відведені під ринок.
Фактично, Луцьк стикається з такою ж проблемою, як на початку ХХ століття. Невідповідність ринку місцю, в якому він розташований. Проте місто має позитивний досвід у розв’язанні таких питань. Коли врешті базар таки перенесли, то в 1908 році на його місці відкрили публічний сад, який позитивно вплинув на місто в культурному, санітарному, екологічному значеннях на багато років уперед.
Безлика типова забудова
Однозначною вадою тогочасної системи можна вважати те, які були підходи в забудові міст пізнього СРСР. Панувало явище типового проєкту забудови, який реалізовували дуже багато разів, роблячи міста та села вельми схожими одне на одного.
Заради справедливості варто сказати, що ідея типового будівництва не є поганою сама собою і її застосовували не тільки в СРСР. І вигадали її з метою економії, стандартизації, прискорення та спрощення будівництва. Це доречно застосувати там, де є в цьому нагальна потреба. З огляду на розмах будівництва, наприклад, Луцька 1970-х, це може мати певне виправдання.
Якщо підійти до цього розумно, то навіть типові проєкти можна використовувати так, щоб не спотворювати обличчя міста, не робити ту забудову безликою. Наприклад, можна комбінувати проєкти, застосовувати їм обмежено, вигадувати багато інших способів увиразнення.
Над цим і працювали архітектори на місцях. Але це не вдавалося зробити у великих масштабах. Був певний набір стандартних будівель, рішень і підходів, але навіть їх не завжди могли використати у своєму арсеналі архітектори. Тому мандруючи від одного радянського міста до іншого, ми часто не бачимо між ними різниці. Вони всі однакові. А з огляду на зношеність з різних причин цієї забудови в наш час, вона має вигляд не лише скрізь однаковий, а й депресивний, застарілий, деморалізований.
Нам сьогодні легко «радити в минуле» людям, які працювали у конкретних складних обставинах. Уже нічого не зміниш. Вдалі й невдалі реалізовані ідеї стали ґрунтом, на якому нам далі розвивати Луцьк.
У наступній статті оглянемо втілені позитивні проєкти радянського Луцька.
Олександр КОТИС
