Валерій Гонта вперше пішов на фронт улітку 2014-го у складі Добровольчого українського корпусу. Тоді брав участь у боях за селище Піски, потім боронив Донецький аеропорт. 24 лютого, маючи другу групу інвалідності, знову став на захист України. Воював у складі 14-ої окремої механізованої бригади.
Суспільне поспілкувалося з дружиною Валерія Гонти – Любов’ю у Ковелі, де народився і жив волинський « кіборг» .
«Йому можна було не йти. Я думала, що все, що якось зупинився, але ж війна. Каже: « як сюди прийдуть – я піду» . Я не очікувала, що він піде. Тут допомагати можна було, але ж…ні. Каже: « я не можу, там мої побратими, хлопці» , – розповідає Любов Гонта.
З її слів, чоловік отримав інвалідність, бо відморозив ноги, місяць перебуваючи на диспетчерській вежі Донецького аеропорту. Додає: на війні отримав контузії й поранення, втратив слух, підірвав здоров’я, але не дух. У період, коли не воював, – волонтерив. На фронті тримав контакти з волонтерами, щоб знайти необхідне солдатам.
«Перед загибеллю важкі бої були, поранених витягав із поля бою. Був розвідником, вони постійно переміщалися. Дзвонив, підтримував. Там квіти, тюльпани розцвіли, то нарвав букет – то тобі. Присилав фото. На війні щось знаходив позитивне, у кожному знаходив» , – розповідає жінка.
Валерій Гонта загинув внаслідок артилерійського обстрілу 21 травня 2022 року на Донбасі. Бійцеві було 40 років. Його товариш, земляк, військовий медик Олексій Кушнєр, у якого Валерій помер на руках, написав: « Справжній Воїн… Він горів та запалював навколо» .
