Лучанин сконструював і виготовляє потужні павербанки на фронт. Вони в міцному металевому корпусі, їх можна кидати, а ще вони – герметичні і не пропускають вологу.
Олег Бондарук – підприємець з Луцька. Першу освіту радіотехніка здобув у тоді ще Луцькому вищому професійному училищі №9. У студентські роки вже ремонтував телевізори, чим заробляв на життя. Згодом закінчив ще й вищу економічну освіту та розпочав підприємницьку діяльність, яку успішно вів до 2014 року. А далі – була війна, пише Центр журналістських розслідувань «Сила правди».
Війна поставила бізнес на паузу
Повномасштабна війна повністю перепрофілювала Олега Бондарука. Якщо раніше він займався меблями, то тепер йому довелося згадати першу освіту та стати інженером-винахідником.
«15 років я виготовляв корпусні меблі, зокрема, шафи купе, виставкове обладнання. До 2014 року дуже потужно в мене замовляли фірма «Grohe». Це німецька фірма з мільярдними оборотами. Для них робив виставкове обладнання для всієї України. А вже з 2014 співпраця припинилася, тому що фірма вийшла з ринку, бо не побачила перспективи розвитку через війну.
Тому наступних чотири роки приєднав паралельний напрямок – вироби з дерева: столи зі слеба (слеб – поперечний або поздовжній спил з цільного дерева, – авт.), покриті епоксидною смолою. Понад рік тому взяв партію капової тополі. З цього матеріалу наробив сувенірів. Фактично до повномасштабного наступу Росії, у мене були плани, було зроблено дуже багато продукції, вона і зараз є. Єдине, що немає реалізації. Трохи замовляють з-за кордону, відправляю».
З бізнесу – у волонтерство
Олег Бондарук волонтерить з 2014 року. З лютого 2022-го ця діяльність стала основною. Спочатку налагоджували співпрацю із волонтерами з Польщі. Возили гуманітарку бусами, згодом перейшли на вантажівки, бо це – вигідніше. Привозили в Україну різне: від медикаментів до посуду для переселенців.
«Ми відразу вирішили возити великі об‘єми. На другий день війни, я поїхав на кордон і привіз бус медикаментів. Це зібрали поляки, які приходили до українського консульства, вони викуповували в ближніх аптеках медикаменти й приносили. Це був другий день війни, а далі воно якось закрутилося, не було часу думати, планувати».
Унікальна техніка для фронту
З листопада 2022-го Олег Бондарук розробляє і виготовляє потужні павербанки для бійців ЗСУ. Вже зробив понад два десятки.
Вони – різних модифікацій. Комусь достатньо і пластикового корпусу, іншим потрібний більш надійний – металевий.
«Звільнився час від волонтерської діяльності й почав цим займатися. Тому що перейшли на фури, логістика відпрацьована, нічого не змінюється, все працює. Тепер маю час, можу робити. В перервах намагаюсь заробляти на хліб – робити якісь меблі чи аксесуари.
Павербанки це зараз тема. І ця тема була потрібною ще рік тому. Є різні для різних задач, які треба виконувати. У пластиковому кейсі це було замовлення від зв’язківців. Є один підприємець, який займається сонячними панелями. До нього звернулися, він профінансував. А я виконав всі технічні задачі. Головна – щоб можна було цей павер повісити на стовпі, й щоб він працював як безперебійник. Тобто, коли є електрика – накопичував її, а коли немає – віддавав внутрішній заряд. І, звичайно, щоб ґаджет транслював зв’язок, тобто Wi-Fi. Встановив тут інвертор на 220 В. Ще залишилося місце для якогось їхнього обладнання. Ось така задача була виконана, відгуки позитивні».
«Далі я почав моніторити яка ситуація на ринку з павербанками. Коли люди купували на фронт домашні електростанції, бійці скаржилися, що ті швидко ламаються. Пластиковий корпус, не герметичні, тобто попадає волога, бруд, і вони виходять з ладу. Ламаються і їх доводиться змотувати скотчем».
Фабрична домашня електростанція вартує 40-45 тисяч гривень. Олег Бондарук виготовляє за вдвічі менші гроші. Найбільшим попитом користуються павербанки у металевому корпусі.
«Я його називаю «окопний павербанк», тому що в окоп його кинув, по ньому походив, а йому все одно. Їх вбити дуже складно. Його можна під воду, його можна кидати, на нього можна щось важке покласти. Він в алюмінієвому корпусі – міцний, герметичний, там стоїть універсальний герметичний низьковольтний роз’єм. Якщо встановити інші роз’єми, наприклад USB чи решту, то вони не є герметичними. А з мого, низьковольтного, вже можна зробити будь-яку напругу, підключити будь-які роз’єми. Тобто це універсальна штука».
«Замовляли зв’язківці, їм був потрібен спеціальний вольтаж – 16 В. В них там все обладнання, всі рації під цей вольтаж зроблені. Без адаптерів, Вони все напряму, без адаптерів підключали, енергія не втрачалася і їм все зайшло. Так само ці павербанки можуть працювати під 24 В. Тобто будь-який вольтаж, який потрібен. Чим більший вольтаж, тим більшої вихідної потужності можна зробити.
Зараз якраз зробив новий. І він проходить тест. Знімаю показники по постійній напрузі, по змінній. Має пройти цикл й воно покаже мені дані, яка місткість акумулятора, повністю всі моменти.
Інвертор і зарядка зазвичай залишаються на базі, де павербанк і заряджається, де є електрика. А на виїзд хлопці беруть вже саме зарядне. А сам блок, його можна в бруд кинути, помити керхером і він далі буде працювати. Це така штука, що переживе не просто осколки, а всю війну. Заряд 2000 циклів, їх можна паралельно з’єднувати, збільшувати потужність. Це – військова річ. Але її можна без проблем використовувати і в побуті. Єдине що, в побуті нам потрібно багато USB роз’ємів, чого тут немає. А для виконання бойових задач – супер, бо тут все дуже просто, надійно і логічно зрозуміло що куди і як воно працює. Тому що не всі військові розуміються на техніці. А тут просто неможливо щось переплутати і зробити якусь шкоду, воно дуже просте і надійне, Навіть людина яка не розбирається, які дроти куди підключати, інакше не підключить, тобто зробить все як треба».
Майстер каже: часу, що на виготовлення одного такого павербанку, чи відразу п’ятьох, піде однаково. Загалом десь до трьох тижнів.
«Єдине, що зараз немає оборотних коштів, щоб всі деталі закупити й вони лежали на складі, щоб можна було робити безперервний цикл. Поки я замовлю, поки вони приїдуть, пересилка поштою, плюс свої комісії, що створюють додаткову вартість. Що вигідніше: брати метр профільної труби, чи купувати одразу 10 метрів? Так само при оптових закупівлях завжди є бонуси, знижки тощо. Вигідно робити їх серійно, але для цього не завжди є замовлення. От, наприклад, кейси, що ми робили, військові випробували.
Підприємець, який фінансував, хоче подаватися на тендер ЗСУ. Якщо він виграє, то буду робити 100 одиниць. Не знаю, чи складеться співпраця, але менше з тим. Можливо, будуть якісь технічні правки, буду вдосконалювати, якщо раптом щось не підходить. Там є ще що вдосконалювати, до прикладу, теплообмін. З часом він нагрівається, але не сильно. Якщо будуть побажання, то можу якісь роз’єми чи вольтажі доробити».
Ці павери можуть заряджати будь-які пристрої та видавати будь-яку напругу, в залежності від модифікацій і того, що потрібно бійцям.
«Це фактично як простий 5-вольтовий павербанк, що ви звикли бачити, тільки на 12 В. Потужний, велика місткість і в міцному алюмінієвому корпусі. З цих 12 В практично можна зробити будь-який вольтаж. Через інвертор буде 220. Можете підключати будь-які старлінки, комп’ютери все що вмикається в розетку, з розумною потужністю звісно.
Батарея, що тестується, – 1,7 кВт. Як ви його використаєте: за годину, чи за 2 дні, це вже від вас залежить. Тобто отут залито стільки енергії. Якщо будете брати за годинку по 100 ватт, то логічно, що вистачить на 17 годин роботи».
Хобі, які довелося відкласти у «післявоєнний ящик»
Навіть в ті часи, коли Олег Бондарук займався меблями та сувенірами, він ніколи не забував про радіоелектроніку. Для товариша з інвалідністю змайстрував візок на електродвигуні. А ще зробив власний електробайк.
«Ідея з електротранспортом і електробайками була ще до коронавірусу. Якраз за півроку. Я в товариша катався на велосипеді, в якому є електричний двигунчик, мені сподобалося. Тому що педалі тиснути це не моє, я не можу багато проїхати. А хочеться і туди, і туди поїхати. І на свіжому повітрі, це не в автомобілі, там є свій кураж, свій кайф. З електродвигуном воно класно. Єдине що, стандартне велосидіння мені не подобається, хочеться чогось більш комфортного. І велосипед – це одна швидкість, одні можливості, мені хотілось чогось більшого, більш потужнішого.
Я дивився на ринку, що можна купити; але не побачив того, що мені сподобалось. То сидіння велосипедне на електробайкові, не мопедне; то були питання до якості колес, шин, то – до гальм. Тому я вирішив зробити свій. Замовив деталі на OLX, дещо можна було в Україні придбати.
Це не велосипед. Велосипед – це винятково велосипедна рама, в нас законодавство не врегульовує інші деталі. Тобто, електродвигун до 3 кВт потужності – це невідомо що. В цю категорію входять велосипеди, гіроборди, електросамокати тощо. Законом не визначається що це таке. Якщо більше як 3 кВт, то це мопед, більше ніж 5 кВт – це мотоцикл.
Я хотів сертифікувати, все це якось узаконити. Щоб скласти інвестиційний проєкт, треба спершу зрозуміти як це в законодавстві врегулювати, вийти на ринки і продавати. Але там кажуть, що ми не знаємо, що це таке і сертифікувати його не можна. Тому просто зараз катаюсь, питань немає, загальні правила діють, як до велосипедистів і будь-якого двоколісного транспортного засобу, але водійського посвідчення не потрібно, номер кузова і технічні документи також не треба».
Електробайк Олега Бондарука може розвивати швидкість до 80 км за годину. Старої батареї вистачало на мінімум 50 кілометрів.
«Зараз в мене інша батарея, сучасніша. Вона новіша, технологічніша, швидкісний заряд можна зробити. Це я поставив з розрахунком, щоб можна шукати способи швидкої зарядки через станції для електроавтомобілів. Але, на жаль, поки це зробити технологічно не виходить. Якби ці байки замовляли служби доставки, чи якісь інші великі компанії, які б активно користувались всім цим і потрібно було-б швидко заряджати, тоді було б доцільно встановити по місту спеціальні швидкі зарядки, тобто окремі спеціальні станції для них».
Фабричні електробайки коштують 4000-4200 доларів. Олег Бондарук каже, що його транспортний засіб буде дещо дешевшим – 3500 доларів.
«Якби хтось інвестував кошти у цю справу, щоб можна було не робити по одній-дві штуки, а взяти людей. Я зараз сам все це створюю. Напрацьовую всі технічні моменти, сам алгоритм виробництва: що за чим, всі технологічні процеси покращую. Так само випробовую, як воно себе показує у різних умовах. Це також важливо, тому що, якщо його масштабувати, робити його кількісно десятками-сотнями, усе треба знати. Має бути все прописано на майбутнє, алгоритми, що за чим робиться, скільки вартує, на які труднощі можна натрапити при виробництві. Для масштабування воно вже готове. Хтось каже мені: потрібно отаке, я вже знаю всі моменти, все крутиться, все робиться».
