Як стало відомо, у номінації літературних робіт «Писемна Україна» світязянка Марія Ханзерук здобула перемогу.
Про це інформують у Шацькому будинку культури, передає Район. Шацьк.
У межах Національного фестивалю «Код Нації» узимку 2022-2023 років проводився Всеукраїнський конкурс творчих проєктів «Код Нації. Українська Сніжниця».
Конкурс налічував 16 номінацій та декілька жанрів.
У номінації літературних робіт «Писемна Україна», перемогу здобула Марія Ханзерук (Шацький БК), яка написала есе «Вціліла годівничка серед зими і війни».
Пропонуємо до уваги читачів конкурсну роботу переможниці Марії Ханзерук.
Есе «Вціліла годівничка серед зими і війни»
«Тяжко пташкам взимку», ‒ подумав Микола, зав’язавши берці і зупинивши погляд на годівничці, яка вціліла на дереві. Теліпається то на захід, то на схід, на тлі будинку, розбитого ворожими ракетами. Біля хати лишився лиш старенький хлів з черепицею. Не так давно, певно, звідтіля горланив півень, сповіщаючи про чудовий ранок, який настав. За телеграмами й сповіщеннями «тривоги» його стало й нечутно. У хліві робилась хрестовина під ялинку, зберігались повні скрині зерна, стояли діжки з вівсяним борошном, а поруч дровітня, до якої хтось завше пробирався за полінами із плетеним з лози кошиком. У хаті тоді ставало затишно й тепло. Хтось тер макогоном в макітрі мак, виварювалась кутя, ліпились пироги та готувався капусняк, шукав кута в хаті обжинковий сніп ‒ дідух! Дітлахи метушились, як ті шпаки біля скибки «горбушки», виспівуючи колядки. Хтось замріяно роздивлявся на ялинці сріблясті шишки, дзвоники, хатинки, ангелів і солом’яних коників. Багато поколінь вдихали в стінах цієї хати смак Різдва, святий дух і відчуття дива серед зими – народження Спасителя.
Зажурливо, згадуючи свист ракети того дня, схилив Микола голову, вшановуючи пам’ять невідомих йому загиблих. Такий мороз стоїть, що й пташки замовкли. Ще б пак! Усім кортить заховатись у затишне місце. «Але наше затишне місце, ‒ задумався Микола, ‒ це 603 700 км² свободи. І ми не заховались у гніздах. Бо знаємо Костенкове «Крилатим ґрунту не треба». І поки «Ходить сонце у крисані, спить слов’янськеє Дитя, їдуть сани, плаче Пані, снігом стелиться життя» Антонича, ми боремось за «Свічечку букви «Ї» Малковича, Шевченкове «Борітеся – поборете!», бо за нас правда, за нас слава і воля святая! І як наша Леся, будемо «крізь сльози ‒ сміятись, серед лиха співати пісні». І віримо, що «На оновленій землі, врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі». Ми цієї зими, як ті птахи, які злітаються на спільний щем і спільну допомогу. І коли бачиш хату з розбитим життям з лиш вцілілою годівничкою, розумієш, якщо поділитись крихтою хліба – одна пташка таки виживе і оселиться поблизу. Так і з людьми, певно. Тримай, синичко. Це тобі від Миколая із ЗСУ. І мені,і тобі вистачить пайка. Прилети весною і защебечи про нашу Перемогу. Летітимеш – передай вітання тим журавлям, які уже не повернуться».
