Волинський поет Василь Слапчук став на захист професорки Волинського національного університету Луїзи Оляндер, яка нібито, читає лекції російською мовою.
Допис на захист Луїзи Оляндер він опублікував у фейсбуці.
Тішить, що в Україні розпочалися процеси дерусифікації, але дивно, що розпочалися вони з Луїзи Костянтинівни Оляндер, а не, скажімо, з Верховної Ради, уряду чи хоча б з українських ЗМІ, велика кількість яких продовжують мовлення російською, а україномовні постійно залучають до ефіру російських експертів та аналітиків, наче без них неможливо виграти війну. Безперечно, в Україні існує мовна проблема (це через більш, як тридцять років незалежності!), і упосліджена саме українська, а не російська мова. Навіть рік повномасштабної війни суттєво не змінив ситуації, за окремими винятками. Мені здається, наша проблема не в тому, що етнічні росіяни, котрі є громадянами України, не бажають переходити на українську мову, а в тому, що українці продовжують розмовляти російською. Очевидно, що це питання не «розсмокчеться» само собою, потрібна конкретна, чітка і виважена державна політика, певні короткочасні і тривалі програми, які сприятимуть укріпленню і поширенню державної української мови в усіх сферах, а російська матиме ті права, які передбачені законодавством для національних меншин. Але вернімося до Луїзи Костянтинівни, котру зненацька зробили ворогом українського народу № 1. Прямо другий фронт проти росії відкрили.
Вся ця історія яйця виїденого не варта. ЗМІ, мабуть, ніколи не відзначалися делікатністю, не дарма вони йменується четвертою владою. А час нині такий, що всі ганяються за хайпом. «Сенсацію», а ще краще «скандал» готові висмоктувати з чого завгодно (колись це робилося виключно з пальця). Виглядає це як мародерство. Не варто танцювати на могилах і не варто живих живцем у землю закопувати. Яка суть претензії? Якісь анонімні студенти (де ця ініціативна група? чому не оприлюднили їхні імена?) повідомили, що девяносторічна професорка ВНУ ім. Лесі Українки Луїза Оляндер («начебто» – зверніть увагу на це слово, я його цитую) читає лекції російською мовою. Чому студенти звернулися до журналістів, а не до керівництва університету? Чи вони зверталися і отримали відмову? І головне питання: чи відповідає все це дійсності? Вже є офіційна відповідь університету – ні. І не було б чого більше про це балачки розводити… Але наклепницьку інформацію вже поширили по всьому Інтернету. Образили людину, зганьбили університет. Почитав я фейсбучні коментарі. Люди, вам не соромно? Ви прямо – вершителі доль. Ще он путін так розпоряджається чужими життями. Ви хейтите людину, так наче не плануєте дожити до старості і гадаєте прожити життя, не втрапивши у халепу, вибратися з якої вам допомогла б об’єктивна оцінка сторонніх людей. Чи не варто було б, змінивши від’ємний знак на позитивний, скерувати всю цю енергію у якесь контруктивне русло?
Я знаю Луїзу Костянтинівну дуже давно, не пригадую навіть точної дати нашого знайомства. Вона було моїм науковим керівником, коли я писав кандидатську роботу. Але це між іншим. Загалом же – ми дружили. Більшість наших розмов – побутові. І ніколи Луїза Костянтинівна не розмовляла зі мною російською мовою. Чи знає вона досконало українську мову? Не беруся судити. Скажу за себе: я чимало років займаюся тим, що пишу тексти, але був би невиправдано самонадіяним, якби став стверджувати, що бездоганно володію українською мовою, яка є моєю рідною (а не «робочою»), якою я розмовляю з народження, за винятком кількох років, які я провів поза Україною. Я надзвичайно ціную Луїзу Костянтиніану. Як людину. Як фахівця. Вона живе літературою і літературознавством. У її доробку величезна кількість наукових праць – завжди пише, завжди зайнята. Чесно зізнаюся, у мене самого нема такого завзяття. У неї прекрасне почуття гумору. Хоча наразі смішного мало. Я розумію, всі на нервах. Війна завжди поляризує думки і вчинки. Робити людей категоричними. Але ж не так, щоб – давайте розстріляємо, а потім будем розбиратися, чи винен.
