Колишня очільниця Горохівської РДА, а нині – теперішня голова Луцької філії центру зайнятості поділилася своїми здобутками та одкровенням з журналістами «Волинь іnfа».
Ви людина різнобічна, ким себе позиціонуєте?
Насамперед – людиною. Надіюся, з великою букви.
Над чим працюєте на сьогоднішній день?
Працюю над тим, щоб не почуватися ніяково перед людьми.
Як на мене, це найголовніша задача кожного, залишатися людиною при будь – яких обставинах.
Я намагаюся щодня щось творити. До прикладу, я пишу картини, розмальовую їх, створюю літературні твори. Одним словом – живу.
Найважливіший період у Вашій кар’єрі?
В моєму житті такого поняття, як «кар’єра» відсутнє. Моя діяльність по житті схожа, на мереживо. Чим загадковіша петля – тим гарніше виходить у житті. Ніколи не знаєш, що буде далі.
Жодну зі своїх посад я не прагнула отримати. Мені це давалося для всебічного розвитку, або ж винагороджували за те, що я можу і вмію.
Чи досі Ви пов’язуєте своє життя з «Європейською солідарністю»?
Нині, я поза партійна.
Нині Ви очолюєте філію обласного центру зайнятості, перед тим, були головою РДА у Горохівському районі, де комфортніше працювати?
Порівняти завжди можна. Проте, сказати де працювати комфортніше та цікавіше, однозначно, не можу. Тим паче, кожен відрізок життя займає свою нішу та інтерес. Як відомо, до очільника району, я була 7 років на посаді директора школи №24, де існувало впорядкування чималої кількості людей. Також була інша відповідальність, яка полягала у спостереженні за батьками та учнями. Коли я займала місце очільниці РДА на Горохівщині, зустрічався інший пласт людей, з якими контактувала. До слова, на початку я жартувала, порівнюючи цю посаду з керманичем школи. Якщо ти директор школи, ти можеш піднятися до учнів на поверх вище, а коли ти у РДА – мусиш іхати в кінець району, аби зустрітися з жителями. Зазначу, на Горохівщині у мене було підпорядкування понад 300 людей, тут – 12. В той момент я контактувала з підлеглими, а вони – працювали вже на район. До слова, мої батьки родом з Горохівського району, тому мені було зручно працювати там.
Робота з людьми – це ядро. Ти повинен бачити у підлеглих насамперед, людей. Маєш можливість допомогти – допоможи. На сьогодні, жоден з керівників, якщо він не є самодуром, має необмежену владу, аби зробити щось для народу. Я намагалась щиро переживати за населені пункти.
Утім, коли ти перебуваєш на такій посаді, ти не можеш ділити дві гривні на три села.
У Луцькій філії мені допомагає те, що чимало знайомих, звертаються по мою допомогу, і навпаки.
Нині мені приємно працювати з роботодавцями.
На сьогодні, життя подарувало детальніше вивчати Луцький район, досліджувати його перлини, які варті уваги.
Про які результати та перспективи Вашої роботи вже можна говорити?
Аналізувати та підбивати підсумки, як очільниці РДА, не є доречно, оскільки це мають оцінювати люди. Як відомо, я пішла з посади не з власної волі, а у зв’язку з пануванням нової влади. Загалом, у цьому логіка присутня. Дуже прикро, що зі зміною влади, чимало проектів не було реалізовано. До прикладу, мені було шкода амбулаторії, які на 98% є готовими, проте, почати функціонувати не можуть. Ми чимало років живемо у період змін, коли хтось з благими намірами починає щось, і протилежному здається, що краще буде зовсім інше…
Які на Волині найбільше затребувані професії?
Водії.
Утім, не усі безробітні звертаються по допомогу, і не всі роботодавці контактують з центром зайнятості. Якби, ці два крила сходилися разом – було б набагато простіше. До речі, служба зайнятості безкоштовно навчає безробітних, видає сертифікати. Проте, трапляється розчароване суспільство, яке не прагне змін і не вірить у власні сили. Можливості центру зайнятості дуже великі. Чимало існує тих, які стоять на біржі, отримуючи фінансову допомогу.
Яка перша думка з’явилася у той момент, коли запропонували нову посаду?
Це зовсім різне. Інше законодавство та робота з людьми. Насамперед, ми консультуємо, розповідаємо, направляємо. Також надаємо інформацію, щодо можливості розвитку власного бізнесу. На цій посаді вдало розвинений рекрутинг, який дає можливість працювати і водночас підшуковувати людям працю.
Тим паче, це не порівняти : доїзд з Горохівського району до Луцька, і прогулянка пішки до роботи, у декілька хвилин.
Не боялися починати працювати у новій сфері?
Я нічого не боюся у цьому житті.
Як часто Ви потрапляєте в екстремальні ситуації?
Стрибок з парашутом я планую пізніше, займатися дайвінгом – десь під 100 років. Єдине, за що я переймаюся, – власне і за близьких здоров’я. Звісно, ми не завжди готові до деяких поворотів у житті, але мусимо приймати. Зізнаюсь, на мінному полі щодня на цій роботі, тим не менш, ці випробування роблять мене сильнішою. Прикро, коли звільнили з посади, лише один ворог написав негативний відгук, хоча я очікувала на цікавішу реакцію.
Що Ви ніколи не зможете стерпіти?
Зраду, у будь – якому прояві. На все інше – можна навіть не звернути увагу. Я можу продовжити спілкуватися з певною людиною, але вона вже ніколи не буде «моєю». Є люди, для яких зроблю все, а є ті, які колись дозволили мене образити, тому, вони для мене будуть тінню, яка не варта моєї уваги.
Що не вистачає нинішній Україні?
Людей, які дійсно її люблять. Любов до країни не вимірюється у стрічках, віночках, скільки разів співають гімн. Вона потребує громадян, які насправді поважають і готові її відстоювати.
Які щодня Ви ставите перед собою завдання?
Чесно кажучи, залишатися людиною.
Побажання читачам «Волинь infa»?
Бажаю усім, аби ніхто не обрізав ваші «крила», які кожному притаманні. Бути справжніми, і пам’ятати, що свобода закінчується рівно за один міліметр до носа того, перед ким, ти махаєш руками…..
АНАСТАСІЯ НІКОЛАЄВА
