оли росія пішла повномасштабною війною на Україну, 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого перемістилася на Київщину та Житомирщину для виконання бойових завдань.
Наскільки це було складно та яку тактику довелося обрати, зважаючи на те, що противник переважав у силах та засобах, розповів командир бригади Олександр Охріменко в інтерв’ю для АрміяInform.
За словами комадира бригади, кожна війна, кожне бойове завдання вимагають специфічних підходів, до всього треба підходити індивідуально: «У нашому випадку складність полягала, по-перше, у ширині фронту оборони. У нас вона становила близько 300 км — замість 20-ти, вказаних у тактичних нормативах. Крім того, здійснення маршу з Рівненського полігону своїм ходом на бойових машинах на таку далеку відстань також потребувало чималої підготовки особового складу».
Щодо тактики, то Олександр Охріменко розповів, що застосовували невеликі бойові мобільні групи, які б могли працювати із засідок, завдавати ураження ворогу, що переважав у співвідношенні один до двадцяти, а то і до тридцяти, та наступав великими колонами, батальйонно-тактичними групами, цілими полками та дивізіями.
«Це була «тактика наскоку» – два-три танки разом із протитанковими засобами, зокрема «Джавелінами» та NLAW, знищували кілька одиниць ворожої техніки та відходили на інший напрямок і так далі. Це дало нам змогу розсіяти сили противника, створити панічні настрої серед його особового складу, оскільки ворог не розумів, звідки буде наступний удар. Так ми значно понизили бойовий потенціал російських підрозділів, які думали, що просто зайдуть маршем на Київ та без боїв встановлять там свою владу. Крім того, велику роль у наших успішних діях відіграла й індивідуальна підготовка кожного військовослужбовця, кожен мав своє завдання і чітко його виконував», – розповідає Охріменко.
Читайте також: Воїни волинської бригади показали фото звільненого Куп’янська
Переломним став момент, коли бригада разом із підрозділами ДШВ зайняла та утримала Макарів та Макарівський район.
«На тому напрямку діяли декілька передових бойових груп, які очолювали, зокрема, й мої заступники. Завдячуючи таким діям, на 51-му кілометрі траси Київ — Житомир ворог зазнав непоправних втрат у живій силі й техніці та не зміг просуватися далі. Так, наприклад, один наш підрозділ, до речі, на чолі з командиром взводу, в районі селища Ситняки за добу знищив понад 30 одиниць ворожої техніки, а скільки живої сили — навіть не рахували. Після того як наші передові групи, головну роль у яких відігравали танкові підрозділи, відпрацювали на цьому напрямку, зайшли основні сили бригади, які й завершили знищення ворога, витіснили його до самого державного кордону. У відчаї росіяни почали активно, але хаотично застосовувати авіацію, завдавати ракетних ударів по житлових районах. Це свідчило про те, що особовий склад противника, незважаючи на перевагу в силі й техніці, просто не справлявся з поставленим завданням. І це стало найбільшою мотивацією для нашої Князівської бригади! Ми на своїй землі, і знаємо, за що воюємо!», – каже Охріменко.
