52-річний Валентин Войчун із села Гать Торчинської громади чимале господарство і щиро захоплюється тим, чим займається. Окрім буденних справ, має ще одну – улюблену. До початку повномасштабної війни придбав коптилку та вудив м’ясо. Полюбилися копченості і родині, і друзям, а тепер уже й українським воїнам. Сидіти, склавши руки, поки хлопці віддають своє життя за Батьківщину, – не може і не хоче.
Працювати заради перемоги, каже, – мусить кожен, – пише Волиньпост.
Пів року чоловік активно волонтерить. За увесь час передав бійцям близько півтори тонни м’яса та щонайменше півтори тисячі банок тушонок і каш. Розповідати про добрі діла журналістам соромився, утім врешті таки погодився.
«Ай, та я ж не вмію говорити. Закінчив одну бурсу. Що я там можу розказати?» – зніяковіло каже пан Валентин на початку інтерв’ю, та під час бесіди добирає красномовні слова.
«Маю землі трошки. Я, дружина, син і невістка займаємося сільським господарством: худобу вирощуємо, про садок турбуємось. Є три корови, понад десяток свиней і двадцять п’ять сімей бджіл. Знаєте, роботи – море, якщо людина не п’є. І ще копійка якась – приємний бонус», – пояснює Валентин Войчун.
24 лютого чоловік пережив важко. Допомогли, каже, пігулки і робота.
«Пам’ятаю виступ президента. Чую – війна. Стало неприємно на душі, все перевернулося. На таблетках навіть сидів, бо це великий шок. Ступор був перші дні, а потім надумав таки до роботи братися і ЗСУ помагати. Написав у місцевих спільнотах у фейсбуці, що збираю гроші на м’яско для наших захисників. Люди щедрі такі на початку були, грошей багато скидали», – пригадує Валентин.
М’ясо, зауважує, недешеве, але воїни потребують смачної та калорійної їжі. Спершу взялися за тушонку. Готують, розповідає, всі гуртом, а внучка задає настрій і співає «Ой, у лузі червона калина» поруч.
Дещо згодом вирішив таки повернутися до улюбленої справи і коптити м’ясо, щоправда, для воїнів і безоплатно. Гроші – лише за сировину.
«Минулого року купили з дружиною оту коптилочку. Величенька вона у нас – до п’ятдесяти кілограмів. Знову написав у фейсбуці, що починаю збір коштів. Перший зателефонував Шевчук (волинський волонтер Ігор Шевчук – ред.), мовляв, давай спробуєм, я привезу м’ясо. Для своїх рідних, які воюють, часто замовляють. А дзвонять – звідусіль», – додає чоловік.
Волонтер Ігор Шевчук каже: знайомі з Валентином давно, бо вчилися в одній школі у Воютині. Утім співпрацювати почали з початком повномасштабної війни.
«Про його таку ініціативу дізнався з фейсбуку. Купив бочка на базарі, кури і завіз йому. Він – великий молодець. Зауважте, я лише сировину даю, на інше – витрачає сам. Маринад, електрика – це ж усе гроші. А він передав щонайменше півтори тонни м’яса. Крім того, дуже багато меду, бо він же – пасічник у нас», – підкреслює Ігор Шевчук.
Прикро, розповідає, що допомагають Збройним силам України дедалі рідше, а Валентин якраз належить до того невеликого відсотку, хто продовжує працювати, попри все.
«Це настільки проста та щира людина! З такими, як Валентин, ми і досягнемо перемоги», – наголошує волонтер.
Валентина ж захоплює самовідданість Ігоря, тож у такому тандемі чоловіки працюють уже п’ятий місяць.
«Спершу всю допомогу носив у сільраду Воютина, вони там собі розпоряджалися, а згодом став Шевчуку віддавати, бо той возить хлопцям на передок. Кожної поїздки віддаю 200-250 банок тушонок і каш. Віддав близько тридцяти літрів меду і зо двадцять ящиків яблук», – розповідає пан Валентин.
Окрім того, чоловік встигає знімати відео для ТіkТоk. Ба більше, робить це самостійно.
«На сторінці все про копченості. Такі уривочки під музику викладаю. А що там вести? Сам усе роблю, звісно. Сім’я не допомагає з цим ділом, вони – непопулярні (усміхається – ред.). За читачами я не бігаю, мені однаково, то аби пам’ять була», – пояснює Валентин Войчун.
Відео Валентина часто потрапляють у рекомендації ТіkТоk, тож на ролики натрапляють і військові.
«Телефонує до мене якось чоловік. Представився воїном ЗСУ і сказав, що часто мої відео дивиться. А я коли щось публікую в ТіkТоk – пишу, що для захисників готую. Попросив у мене чотири курки», – пригадує чоловік.
А ось секретом маринаду для м’яса – не ділиться, проте з благою метою:
«З дружиною перепробували різні маринади і таки вибрали. Рецепт не скажу (усміхається – ред.). Хто хоче взнати – мусить скинути 500 гривень на армію. А що? Це ще якась копійка хлопцям».
Сам процес коптіння – доволі тривалий, але смак усе виправдовує.
«Маринуємо м’ясо три доби. Треба, щоб воно в середину добре проникло, аби ті приправи свою справу зробили. Інколи – дві доби, якщо шприцую (маринад впроскують шприцом у м’ясом – ред.), але тоді, коли терміново просять. Хочеться ж смачно зробити. Воно може й добу стояти, тільки толку з того? Зверху буде солоне, а в середині – ніяке.
Сушимо годинки 3-4 в коптилці після того. Чим більше – тим краще. Було й таке, що на всю ніч лишали. І лише тоді – коптимо. Це займає годин 9. Наприкінці охолоджуємо вентилятором години 3-4. Я не технолог, але, кажуть, що треба різке охолодження, так краще зберігатиметься», – ділиться чоловік.
В якості кінцевого продукту – не сумнівається. Переконує: м’ясо смачне та свіже.
«Як почало тепліти, купили з дружиною холодильничок, аби зберігати те все. Самі розумієте, що буде з тим м’ясом у спеку. Віддали тисяч десять. Він великий, правда, на тонну приблизно. Спеціально для того діла, скажімо. А гроші – дрібниця. Що ті гроші, як війна триває? Ми собі в селі, м’ясо є, сало є, то можемо добру справу зробити», – каже Валентин.
Зауважимо, аби збільшити термін придатності, волонтери м’ясо вакуумують, а закрутки – стерилізують.
«Кажуть, що «стріляють» банки, якщо в печі таке робити, то не раджу. Ми тушонки і кашки ставимо в автоклав, воно собі готується і стерилізується. Все смачненьке і безпечне», – запевняє чоловік.
Мотивує волонтерити, каже, той невимовний біль та жага до перемоги над московською ордою.
«Дивишся на тих жінок, які чекають, – серце розривається. Як після того не допомагати? Одні воюють – інші повинні тут працювати. На жаль, не всі це усвідомлюють. Не буду казати, як все ідеально, бо є люди, яким байдуже. Є такі, що мають, але копійки не дадуть. Всякі є.
Скільки війна буде тривати – стільки й допомагатиму. От зараз закупив 150 баночок півлітрових, підключив ще товариша, який пасіку має, і будемо туди мед наливати. Осінь – за кілька днів, тож треба імунітет підвищувати. А якщо з горішками – неперевершений смак!» – ділиться Валентин Войчун.
Та й на День Перемоги, підкреслює, вже плани є:
«На Перемогу завалимо в коптилку ковбаси два метри! Ух, смакота (усміхається – ред.). Пити не буду, бо не вживаю алкоголь зовсім. М’яса на все село нароблю і буду вгощати! А після свята – далі до роботи».
