«На фронті й у миру він — Михайло. Як і інші воїни зі зброєю в руках бореться за кожен шматок української землі, спаплюженої ворогом, — розповідає про побратима пресслужба 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
З початком війни відчув, що мусить іти захищати державу.
У звичайному мирному житті він — ієродиякон Пімен, чернець, викладач катехізису у Волинській православній богословській академії. Але в умовах воєнного стану не зміг залишатися осторонь. З початком війни відчув, що мусить іти захищати державу, ділиться роздумами Михайло:
— У перші дні після 24 лютого не знаходив собі місця в монастирі: від того, що відбувалося навкруги, просто розривало зсередини… Маючи воєнний досвід, адже до здобуття духовного сану я служив у нашій Князівській14-й бригаді, попросився на фронт. І хоча мій духовний сан мені це забороняв, з благословення митрополита я мобілізувався й зараз тут: зі зброєю в руках разом із побратимами роблю те, що повинен, для своєї держави та свого народу. Ми захищаємо своє! З нами Бог і Україна! І Перемога за нами!
Має Михайло на такий випадок і духовне слово:
— …І розвіються вороги Його, і нехай біжать від Лиця Його всі ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від вогню, так нехай загинуть… Нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
