“Кохайтесь, чорнобриві”, розділені фронти і мільйони донатів: як луцьке подружжя “робить смерть” росіянам

“Рубрика” продовжує розповідати про тих, хто відстоює нашу землю й нашу гідність. “Обличчя Оборони України” — спосіб задокументувати нашу історію і розповісти про неї всьому світові.

“Нехай добро несе хтось інший. А я – несу смерть”,

— говорить волонтерка Оля Валянік і має на це причини. Ми ж розповідаємо, як саме вона це робить і, звичайно ж, як до неї приєднатися.

Про війну, яка прокралась в ліжко

“Де застала війна? У ліжку. Ми прокинулися о шостій ранку і взяли телефони до рук, ще до вибухів у Луцьку. Ми подивилися один на одного і в один голос сказали, що почалась війна. А вже о восьмій годині Олексій пішов у військкомат, щоб мобілізуватися і воювати”, — розповідає Оля про їхній з чоловіком ранок 24-го лютого.

Оля Валянік і Олексій Кушнєр — подружжя. Їх познайомила Революція Гідності, а звела до пари війна, що почалась на вісім років раніше, ніж повномасштабний наступ.

Зараз Оля опікується волонтерським штабом у Луцьку і всім необхідним, аби, як сама каже, “робити смерть” нападникам. Її чоловік Олексій, у свою чергу, опікується тим, аби всім військовим на полі бою робити навпаки життя — він військовий медик і зараз на передовій.

Загалом же в обох юридична освіта. Обоє були частиною “Юридичної сотні” на Волині і допомагали ветеранам та їхнім сім’ям. Напередодні вторгнення Оля займалася розвитком молодіжних центрів разом з IREX, а Олексій займався туризмом і водив у гори в Україні й за кордоном всіх охочих. Цивільних — за гроші, ветеранів — тільки за внесок у прийдешню перемогу.

У тому, що масштаби війни поширяться на всю країну, пара не сумнівалася. Для родини це було питанням часу. Ще 14-го лютого Олексій викладає у своєму інстаграмі фото з дружиною і підписує:

“Кохайтесь, чорнобриві,

Та не з москалями.

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лиха з вами”

А 25 лютого викладає вже інше фото й пише:

“Я вже у війську. У лавах героїчної 14 бригади, буду сі танкістом. Ну не геть танкістом — я медик, тому буду сі лікувать/мотать, так буду більш корисним для підрозділу, та і для країни…

Ви цілий день питаєте чи боюсь я — так, боюсь. Але моя злість сильніша за страх”.

А до війни була… також війна

Олексій щодня на передовій. Оля — в ангарі, що до 24-го лютого був театром. Культурний сектор Луцька збирався там на концерти і вистави. Тепер все той же культурний сектор під керівництвом Олі Валянік збирається там, щоб розвантажувати і завантажувати тепловізори, бронежилети, берці та “гуманітарку”.

“Зараз у мене три улюблені моменти: коли пише чоловік, коли надсилаємо допомогу і коли ввечері рахуємо, скільки грошей ви шлете, щоб робити смерть абізянам”, — пише Оля. А під цими словами традиційний щоденний звіт отриманого й витраченого. Станом на 8 квітня команда з Ангару зібрала 15 407 386 гривень.

Тим часом Олексій знімає розбори аптечки російського військового, постить селфі з непоганим, себто, полоненим росіянином, фото біля стели на в’їзді в російський Бєлгород і пише: “Нас там нєт”. Його світлини й відео розлітаються у медіа. Власне, як і інтерв’ю, які дає журналістам його дружина.

“Ми познайомилися в Правому Секторі після закінчення Революції Гідності. Це був кінець лютого, початок березня на Волині. Він сам ковельчанин, приїхав сюди робити Правий Сектор разом із Павлом Данильчуком і Сергієм Марчуком. А я туди прийшла як людина, яка хотіла долучитися до подій в країні, яка була небайдужа. Там ми і познайомилися, так почалися наші стосунки”, — розповідає Оля.

Згодом Олексій поїхав на війну у складі “Азову”. На відстані зав’язалися стосунки, Оля приїжджала до майбутнього чоловіка на нуль (так називають передову, — ред.) і на рівні з іншими тренувалася, стріляла і вивчала, як правильно нищити ворогів.

Коли Олексій повернувся, вони побралися, за якийсь час купили будинок у селі і заїхали туди зі своїми двома собаками або, як називає їх сама родина, зі своїми драконами. Весь Інстаграм стежив, як нова домівка пари обростає вінтажними меблями, чорною ванною і стає не тільки затишним будинком, а й цілою фотозоною.

“Що ще зроблю точно — обійму його”

“З 2014-го року ми активно займалися волонтерською діяльністю. Спочатку це була матеріальна допомога бійцям АТО ООС, також сім’ям загиблих, інвалідам війни. Опісля ми були волонтерами “Юридичної Сотні”, Олексій координував напрямок на Волині.

Також два роки Олексій очолював центр допомоги для учасників АТО у Волинській області, ми займалися теж допомогою військовим, але у 17-18 трошки відійшли від волонтерства, більше почали займатися своїми справами, розвитком бізнесу. Але у ньому завжди є соціальна складова і зазвичай саме на допомогу ветеранам війни”, — ділиться Оля.

Коли запитую, що пара зробить одразу після перемоги, Оля відповідає швидко і не замислюючись:

“Ми добудуємо будинок, заведемо третю собаку, відвідаємо Норвегію і Ісландію, оскільки це моя мрія, відвідаємо Аргентину, оскільки це мрія Олексія. Ми обов’язково покличемо всіх друзів до нас на тусовку в добудований будинок. І що ще зроблю точно — обійму його”

Щоб Оля та Олексій обійнялися швидше, треба знищувати ворога ще ефективніше. Для цього можна задонатити волонтерській команді Олі Валянік. Вони точно знають, куди витрачати гроші, аби нести славу нації і смерть ворогам.