Як стало відомо, через війну та її наслідки місцева лікарка-терапевт Ірина Язова стала справжнім військовим медиком.
Історію догляду за пораненими в Бучі розповіла мешканка цього героїчного міста Вікторія Куріленко. Під час військових дій, її сусідка лікарка-терапевт Ірина Язова не дала померти цивільним, яких безжально прострілювали рашисти. А ще завдяки лікарці на 12 день війни у темному й холодному підʼїзді на світ зʼявилась маленька Аліса.
5 березня 2022 року в один з будинків, що на вулиці Тарасівській, принесли пораненого чоловіка. Це був цивільний Володимир, який мешкав у сусідньому підʼїзді будинку.
Попри часткову окупацію Бучі, того ранку чоловік наважився відвідати рідних, які жили неподалік від нього — у сусідньому ЖК «Континент». Дійти до помешкання родини Володимиру вдалося без перешкод, що не скажеш про дорогу назад.
Після обіду чоловік вертався додому, як в якийсь момент одному з окупантів вкотре захотілося познущатися з цивільних та із задоволення спостерігати за їхніми стражданнями.
Путінський виродок натиснув на спусковий гачок, і від пострілу Володимир впав…
З ноги чоловіка потекла кров. Лікарі пізніше констатують — простріляна кістка. А поки Володимир безпорадно лежав на холодній землі, де повз нього проїжджали танки з російською свастикою.
«Спочатку він думав, хоч би не наїхали, а потім — нехай краще наїдуть, щоб не терпіти цей біль», — переказує слова пораненого Вікторія Куріленко.
Але вмерти Володимиру не дали сусіди. Вони швидко підняли закривавлене його та занесли до під’їзду найближчого будинку. Доленосно, але власне там жила лікарка Ірина.
Наступні чотири дні Володимир смиренно лежав у під’їзді, де за ним доглядала Ірина. Жінка обережно протирала рани Володимира та міцно перевʼязувала його простріляну ногу.
«Іра — звичайний лікар-терапевт. Зауважу, не хірург та далеко не військовий медик, а звичайний терапевт. Проте як справжній військовий медик, вона перев’язувала, знеболювала та діставала ліки для свого пацієнта. Коли мій чоловік приніс пораненого Володимира ввечері, він мені сказав: «Якщо сьогодні вночі його не забере швидка, то Володимир не доживе до ранку. Але він дожив до ранку, і не тільки до ранку. Завдяки Ірині!» — згадує Вікторія Куріленко.
На крихкі жіночі плечі Ірини ліг не тільки догляд за простріляним у ногу Володимиром, а й за породіллею. Жінка, яка мала от-от народжувати, якраз мешкала по сусідству, тому питання, хто і як прийматиме пологи — одразу вирішилося.
«Так сталося, що немовля захотіло народитися на 12 день війни, коли в Бучі вже не було ні світла, ні води, ні газу, ні бригади акушерів. Але була Іра. Вона ніколи не приймала пологів, але в процесі ніхто про це не здогадувався. Для породіллі вона була втіленням впевненості, і ніхто не знав — тільки вона сама = як страшно їй було тієї ночі…», — пригадує Вікторія Куріленко.
Проте крихітна Аліса народилася без проблем та без загрози для життя як собі, так й матері. Через кілька днів матір з дитиною успішно евакуювалися з Бучі.
На відповідальності Ірини були й інша мати з дитиною. Мовиться про родину з Ірпеня, яка вирішила евакуюватися машиною через Бучанський залізничний переїзд. Проте не вдалося: зупинили орки. Водій здав назад, і пасажирів на задньому сидінні обстріляли. Як наслідок, жінці пошкодили гомілку, а її півторарічній доньці серйозно поранили ногу.
На щастя, ці поранення не стали перешкодою, щоб дістатися до населення та попросити допомогу.
Їх прийняли на тій же вулиці Тарасівській, і все та ж лікарка Ірина.
«Але свою роботу сама Іра не вважає чимось незвичайним, оскільки, каже, просто робила те, що має робити справжній лікар. Власне, руками людей, які, не замислюючись, виконують свій обов’язок і відбуваються великі перемоги. Пишаюся своєю сусідкою. І гадаю, що такими, як Іра, має пишатися країна!», — резюмує Вікторія Куріленко.
«Я була впевнена, що нас розстріляють»: мешканка Бучі про життя в облозі.
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»
