Бути мамою в умовах війни – річ непроста, адже так склалося, що серед найголовніших завдань українських матерів – зберегти життя дітей. Але як бути тим жінкам, гаряча кров і серце яких рвуться від болю та гніву за країну і вони хочуть брати безпосередню участь у прискоренні перемоги? Саме для мам, які захищають країну, волонтерять, висвітлюють події в Україні на інформаційному фронті та піднімають економіку на власних плечах, а також для тих, хто втік із своєю кровиночкою від обстрілів, працює волонтерський садочок Наталії Дятловської «Від МаМи до МаМи», – пише ІА Волинські новини.
На жаль, коли татусі захищають суверенітет на фронті, в умовах, коли не працюють дитсадочки, руки багатьох матусь – частково зв’язані, а дії – обмежені. Нагодувати, попрати, приголубити, заспокоїти – це прості речі, які потрібні кожній дитині. Особливо в умовах війни. Але все це потребує купу часу. І ті жінки, які ухвалили рішення не вивозити дітей за кордон, а крок за кроком йти до перемоги на фронті чи в тилу, зіткнулися із дилемою: як встигати і доглядати дітей, і активно діяти.
Не працюють садочки, закриті школи… Але на допомогу мамам прийшли сучасні Мері Поппінс.
Аби допомогти мамам та дітям пережити труднощі війни, з 1 березня засновниця клубу нянь у Луцьку «Від МаМи до МаМи», успішна бізнес-леді Наталія Дятловська вирішила перетворити приватний дитячий садочок на волонтерський.
Про те, як народилася ідея відкрити власний дитячий садочок, Наталія розповідає так:
«Все почалося зі старшого сина Микитки. Коли ми у шість років почали готувати сина до школи, я бачила, що він не такий, як усі. Та й до трьох років він часто втрачав свідомість, проте я не знала, що це – діагноз. Я за освітою вихователь. Ніколи не працювала за професією, але завжди дуже любила дітей. Працювала у сфері торгівлі, давала уроки з англійської, навіть музикантом була – що завгодно, але не вихователем».
Молода мама не приписувала сину жодних класичних хвороб. Каже, що на той час не знала, що вони існують:
«Я знала, що є діти з синдромом Дауна, ДЦП, але про аутизм нам в інституті розповідали дуже мало. Нам казали, що аутист – це така замкнена людина, з інтелектуальними порушеннями, яка зазвичай не розмовляє. На той час це розцінювалось як хвороба, сьогодні ж аутизм – це нейрорізноманітність. З такими дітьми працювати дуже цікаво, хоча й складно. Раннє втручання потрібне для того, щоб зловити у дітей раннього віку аутичні прояви. Дуже багато симптомів аутизму можна взагалі прибрати, якщо працювати з дитиною з раннього віку. Сьогодні мій Микитка абсолютно адекватна дитина, і мені важко комусь довести, що у ранньому віці він був неадекватним. Я не скаржилася, просто з цим жила. Сприймала це як момент особистого випробування. Але є мами, які переживають такі речі трагічно. Я притримуюсь думки, що саме ранній вік – найкращий період для відвідування садочка».
Наталія пригадала, що з сином Микитою працювала дуже багато, вклала в нього всі свої педагогічні знання, які дали дуже хороший результат. У чотири роки хлопчик почав розмовляти, а в п’ять – відносно адекватно реагувати на звичайні речі.
«Я почала готувати проєкт Центр альтернативної освіти «ІніціативаВільний простір» – це громадська організація, що мала на меті розвивати альтернативні освітні проєкти в Луцьку. Але у 2020 році прийшов карантин. Нас виселили з приміщення. А ми вже встигли набрати дітей. Здебільшого це були малюки раннього віку. Я найбільше люблю цю категорію дітей, бо з ними найцікавіше. Хоча, з іншого боку, потрібні люди, які будуть змінювати підгузки тощо. Поки тривав карантин, я виношувала новий бізнес-план. Так народився приватний дитячий садочок «Від МаМи до МаМи». Ми мали приміщення і нам запропонували зробити ремонт так, як ми хочемо. Я за карантин встигла розробити дизайн, ідею, стратегію. Розбавляла інтелектуальну роботу з творчою, розмальовувала стіни. Фінансів великих не було, але орендодавець встановив нам маленькі санвузли, рукомийнички, і як настав час заїжджати, все основне тут було», – каже директорка садочка.
Приватний садочок «Від МаМи до МаМи» працює з липня 2020 року. Зі слів засновниці, в основі бізнесу лежить не прибуток як ціль, а досягнення певних результатів у розв’язанні соціальних проблем.
«У нашому випадку це – бездоглядність дітей від одного до двох років через те, що мама не може приділяти дитині достатньо часу. Бо в сучасному світі є необхідність, аби обоє батьків заробляли. Не можна сказати, що я реалізовую велику соціальну мету, але від того вона не стає менш важливою. Я побачила, що багато батьків не знають, як виховувати дітей від одного до двох років, втрачаючи найважливіші і найбільш цінні моменти спілкування з дітьми. Після того як мами приводили цих діток в садочок, вони гостро починали відчувати втрачений зв’язок. Коли ми в закладі огортаємо дитину любов’ю, вона перестає хотіти йти додому. У діток, які серцем «приростають» до своїх нянечок, відбувається заперечення іншої реальності. І ті мами, які це розуміють, починають приділяти менше уваги бізнесу, а більше – дітям. Я намагаюся створити простір, що не відрізняється від домашнього», – запевняє Наталія.
До нового етапу війни садочок працював з 8:00 до 18:00.
«У першу зміну працювали вихователь і няня, в другу – дві няні. Зараз у нас графік воєнний. Немає жодної людини із тих, хто зі мною працював. І вони не прийдуть найближчим часом», – розповідає засновниця.
Вона пригадала, як 24 лютого 2022 року вперше у Луцьку пролунали вибухи – розпочалася повномасштабна війна в Україні:
«Чотири дні після цього ми з синами жили у чоловіка на роботі. Бігали в укриття, реагували на всі повітряні тривоги, там же готували їсти, плакали й молилися. Читали новини і дуже хвилювалися. Перші думки в мене були панічні: Боже, що ж я буду робити, адже у мене на 200 тисяч кредитів? На четвертий день ми приїхали додому і мені стало неймовірно страшно, що чоловік поїде на роботу й залишить нас із дітьми самих вдома. Він буде виконувати свої важливі справи, натомість я не знатиму, що мені робити. При тому, що він на іншому кінці міста і я не зможу його покликати у разі надзвичайного випадку. Мені стало капець як страшно. Я без транспорту, з двома дітьми… І куди мені бігти? Стан мого мислення був важкий. Я складно розуміла, що зі мною відбувається. І написала пост, що хочу вийти на роботу. Наступного дня прийшла – і розумію, що не знаю, що мені робити. Великий будинок, нікого немає. Як прибирати? Все було не так. Потрібна була нова схема роботи. На фоні цього всього мої двоє дітей постійно чогось від мене хотіли. Я тицяла їм планшети і картала себе за те, що погана мама, бо ж все життя проповідувала виховання без гаджетів», – ділиться спогадами співрозмовниця.
І тоді Наталія написала оголошення у соціальні мережі, в якому йшлося про те, що дитячий садочок готовий працювати на безплатній основі й допомогти тим батькам, які цього гостро потребують.
«Садочок відновив роботу з 1 березня. Одразу мені привели Даніка, мама й тато якого працюють. І все, я вже не можу дати задню, бо в нас такий принцип, що садочок працює навіть заради однієї дитини. Ми потрібні батькам. Кількість дітей у наших списках зростає. До мене приходять дівчата і на волонтерських засадах намагаються організувати діяльність, хто як може: приготувати їсти, покласти дитину спати, прибрати. Наприклад, до нас по суботах приїжджала дівчина, яка до війни займалась клінінгом. Сказала, що можемо платити за прибирання, а можемо й не платити, бо хоче не заробити, а бути корисною», – розповідає бізнес-леді.
За таким же принципом нині працює волонтерський садочок: батьки платять, якщо мають таку змогу, і залишають ті суми, які можуть. Або не платять. Можуть допомагати і продуктами, або ж доглядати маленьких вихованців.
«Ми намагаємося знайти фінансування з різних ресурсів, щоб хоча б оплатити комунальні платежі, адже для того, щоб обігріти будинок і велике укриття з батутом та гіркою, у якому перебувають діти під час повітряних тривог, потрібно не менш як 10 тисяч гривень щомісячно. А може, й більше. Чи буде й надалі функціонувати садочок як волонтерський, залежить від того, що вдасться нам сплачувати оренду та комунальні послуги. Це лягає на мої особисті плечі», – зітхає ініціаторка ідеї.
Помічниця Наталії Тетяна працює у волонтерському садочку з першого дня. Жінка каже, що спілкування з дітьми допомагає відволіктися від важких думок. Порозумітися з найменшими вихованцями вдається завжди.
«Я люблю діток, маю трирічну внучку й дуже за нею сумую. Вона за кордоном. Прочитала оголошення, зателефонувала – і мені сказали приходити. Прийшла. Якщо сидіти вдома й читати новини, то думки лише про війну. А так дітки не залишають часу на страх і погані думки», – запевняє жінка.
«То талант! Таня прийшла і залишилася. Я дивлюся – моя людина. Шукаю людей, яким до душі робота», – з усмішкою додає керівниця.
Киянка Анна Каліновська – вимушена переселенка з Києва. Її сину Матвію ще немає двох років. Задля безпеки дитини жінка приїхала до Луцька. Натомість чоловік Ані залишився у столиці. Там він працює, доглядає за домашніми тваринами та пильнує квартиру від мародерів.
«Ми приїхали із Києва. Через знайомих я дізналася про волонтерський садочок і що можна туди привести дитину. Зідзвонилися з Наталею. Вона пояснила, як і що. Що можна платити волонтерський внесок, але якщо такої змоги немає – теж не страшно. Ми вирішили прийти. Матвію ще немає двох років. Я планувала віддавати його в садочок з вересня. Не знаю, чи залишимось у Луцьку, чи виїдемо за кордон. Матвій задоволений. У садочку він без проблем заснув на дві години. Як вдома. Звичайно, з улюбленими речами, але це – величезний плюс. Бо навіть у гостях або в будь-яких місцях поза домом він не засинав навіть із своєю пустушкою чи ковдрочкою. Тут – вільне середовище, де син спілкується та грається з дітками. Є вільний доступ до води, кухня. Незвично, що група старших діток разом з малюками. Але це плюс, бо кожен може знайти собі заняття до душі», – ділиться враженнями молода мама.
Вихователь і няня Наталія Дятловська переконана, що з урахуванням того, що в сучасному світі багато гаджетів, живе розважання дитини – дуже цінне.
«Дорослий – це ментор. Це помічник і друг, який допомагає, але не керує процесом. У центрі уваги – дитина. Важливим є не те, чого дорослі навчили дитину, а те, чого дитина навчилася самостійно, взявши за основу мої рекомендації. Наприклад, під час занять ми використовуємо екопластилін, який варять дівчата. Ліплення розвиває дрібну моторику. Якщо діти хочуть гратися пластиліном, ми вивалюємо їм виварку пластиліну і вони можуть ліпити стільки, скільки захочуть. У нас хто хоче – залишився ліпити, не хоче – пішов», – каже засновниця «Від МаМи до МаМи».
Зі слів керівниці, до честі орендодавця приміщення, він відтермінував орендну платню за березень. Але чи буде так надалі?
Окрім того, директорка садочка написала заяву до єдиного комунікаційного центру в Луцьку на повне харчове утримання на час воєнного стану.
«І вони погодились нас підтримувати продуктами до кінця воєнного стану! Якщо порахувати все, що ми готуємо,наприклад, на 10 дітей, це величезна економія! Утім садочок у будь-якому разі мусить мати мінімальні прибутки для сплати комунальних платежів, оренди і щоб нам, працівникам, хоч якось жити і щось їсти. Потрібно виходити на фінансування, бо ми не зможемо довго протриматися лише на запасах. До нас нині не приходять ті діти, батьки яких мали змогу оплачувати перебування у садочку в мирний час. Усі вони дозволили собі переїхати за кордон, бо фінансово стабільні. Тепер же ми допомагаємо тим батькам, яким необхідно виходити на роботу, а дітей залишити немає де. Хочу бути корисною у цей нелегкий час! Не можу сидіти без діла й спостерігати, сидячи у теплі та спокої! Також ми відкриті для дітей з особливими потребами», – каже Наталія Дятловська.
І справді, економіку воєнної України потрібно піднімати не з нуля, а хоча б з низького старту. Особливо це стосується регіонів у тилу. Погодьтеся, працювати на благо країни, знаючи, що твої діти – доглянуті та в безпеці, значно краще. Саме з такою метою й працюють вихователі та няні клубу «Від МаМи до МаМи».
Підтримати волонтерський садочок можна, переказавши благодійні внески за реквізитами:
5363 5420 1576 9210 – Дятловська Наталія.
Вікторія СЕМЕНЮК
