Волонтерка Ольга Валянік опублікувала допис-обурення, в якому засуджує дії лучанина Назара Трикуша, який продає амуніцію для військових з націнкою. Вона зазначає, що за рукавиці він просить більше на орієнтовно 200 грн, за наколінники – понад 600 грн, за бронежилети – понад 20 євро за кожен, а тепловізори пропонує за вдвічі більшою ціною, – пише Таблоїд Волині.
Допис вона розмістила на своїй фейсбук-сторінці:
«На перший погляд, нема проблеми: людина закуповує товар у Європі, переправляє його до Луцька, продає його, щось заробляє.
АЛЕ є кілька великих АЛЕ у цій всій історії! До транспортування товарів, його пошуку, перетину кордону на волонтерських засадах були залучені люди, які щиро вірили, що умовні тактичні рукавиці чи наколінники йдуть не у персональний магазин Назара, а бійцям ЗСУ.
Тобто уявіть ситуацію. Ви виїхали у Варшаву на початку війни. Щоб бути корисним і допомогти Україні зранку-досмерканку шукаєте на всіх складах необхідні речі, знаходите, вам перекидають кошти, ви це купуєте, шукаєте волонтерів, які довезуть до Луцька, передаєте, радієте, що все вдалося, що хлопці матимуть тактичні штуки. Прокидаєтесь через кілька днів, звично заходите в інсту і бачите, що ті умовні рукавиці, які ви шукали і передавали, Назар продає з націнкою!!!
Націнка нормальна: на рукавицях – орієнтовно 200 грн, на наколінниках – 600 грн, на броні – 20 євро на кожному броніку, тепловізори пропонували за вдвічі дорожчою ціною. Прикольно, правда?
На питання Назару :“Для чого це робив?”
Відповідь плутана:
Версія №1 – щоб покрити транспортні витрати.
Але які витрати, якщо волонтери деякі товари везли своїм транспортом до Луцька повністю безплатно!?
Версія №2 – щоб на націнку купити більше броні і передати її безплатно тим, кому вона потрібна.
При чому остання версія здебільшого звучала у майбутньому часі, тобто “ми хотіли, ми планували”. Вдалося дізнатися лише про 5 бронежилетів, які нібито передали безплатно, проте адекватного підтвердження, де вони, наразі не вдалося отримати.
Тож дуже хочеться почути подяки від людей, яким Назар передавав щось безплатно.
Пишіть мені в коментарях!
Тоді будемо знати, що його “націнка” таки пішла на добрі справи, просто про це ніхто не знає, а він чомусь “забув” попередити покупців про взагалі існування такої “націнки” і про свій цілком благородний намір – їх коштом допомогти іншим.
Є ще інший бік медалі – закупка товарів великими партіями у магазинах Європи.
Будь-який підприємець розуміє, що для нормальної діяльності потрібні обігові кошти. Так от ТОВка Назара такі кошти мала і, напевно, має досі. Адже лише наш фонд чекав на обіцяні броніки два тижні після оплати, тобто ці кошти (484 тисячі грн) можна було “крутити” кілька разів, купувати за них рукавиці чи наколінники, продавати в роздріб, викуповувати велику партію відразу, тим самим спустошуючи склади. Як результат – товару мало, ціна завищена. А от Назар молодець – у нього все є, але з націнкою, як мінімум, 200 гривень на одиниці!
Ми не отримали нашу броню, хоча спочатку нам сказали, що вона вже їде, а потім сказали, що не вийшло з поставкою взагалі. Ну ок, таке буває. Нам повернули кошти, ми зараз купуємо броню в іншому місці. З броньою складно скрізь, тому не було жодних претензій до Назара. АЛЕ лише до того моменту, поки наші друзі не розповіли, що відбувається якась з цим продавцем товарів якась нечесна і нелюдська штука».
Своєю чергою Назар Трикуш на своїй інстаграм-сторінці розповідає, що це все – брехня та фейк, а також додає, що не буде виправдовуватися і пропонує розповісти детальну інформацію бажаючим тет-а-тет.
«Говорити, що я заробляю на війні – це неправда, як мінімум. Ця націнка – це жест на те, щоб помогти людям, які не здатні платити за ті речі. Я вважаю, що на фронті немає багатих, немає бідних. Кожен з тих рєбят захищає нас. Якщо я роблю націнку, це не означає, що я заробляю чи кладу собі в карман. Є класи люди, які можуть купити, є люди, які просять про допомогу і так само стоять на фронті. Тому націнка є, буде і нікуди вона не дінеться. Ці гроші будуть використані так, як я вважаю за потрібне», – каже лучанин.
