Після запеклих боїв 2014-2015 років на окупованій території українського Донбасу залишилося чимало тіл загиблих українських воїнів. Їхнім пошуком, ексгумацією та транспортуванням на підконтрольну Україні територію займалися волонтери місії «Чорний тюльпан». Одним із таких волонтерів був волинський археолог Олексій Златогорський.
ПРо це повідомляє Громадське радіо.
Про фах археолога Олексій мріяв змалечку, тому і вступив до Волинського національного університету на історичний факультет. Після навчання у виші працював у краєзнавчому музеї, охоронній археологічній службі.
«Пізніше став директором державного підприємства «Волинські старожитності» Інституту археології Академії наук України. Займався як археологічними розкопками, так і різними археологічними експертизами. Пошук, реєстрація пам’яток на території Волинської та Рівненської областей», – розповідає чоловік.
За словами Олексія, з початком війни на Донбасі життя змінилося. Спочатку став волонтером, допомагав військовим. Після боїв під Іловайськом на окупованій території опинилися тіла багатьох загиблих українських воїнів. Керівництво Збройних сил України звернулося до пошуковців, до Національного військового історичного музею, аби створити групи спеціалістів, які можуть виїжджати на окуповану територію для збору та евакуації останків військовослужбовців.
«Вперше ми виїхали на початку січня, одразу після Нового 2015 року. Група наша складалась із чотирьох людей – Миколи Собуцького, Юрія Сковороди, Андрія Трофімука і мене. І перша поїздка була за тілами двох воїнів із Волині. Ми мали привезти на Волинь перепоховати, але нас попросили залишитись. Керівник «Евакуація 200 Чорний тюльпан» Ярослав Жилкін сказав, що наразі немає вільної групи, а виїздів у січні було вже достатньо на ті території, що окуповані», – говорить Олексій.
Волонтери з Волині працювали переважно на території, яку контролювали бойовики незаконного збройного формування «ДНР». Зокрема виїжджали до Дебальцевого, Донецького аеропорту, Савур-могили, Мар’їнки.
«О четвертій ранку ми виїжджали на наш «нуль», якщо було узгоджено. В основному проїжджали через пункт «Гамаліївка». Далі заїжджали до Донецька, до їхнього «керівництва». На той момент ми точно могли і не знати, куди ми будемо їхати – все трималося у таємниці. А далі вже нам казали, що виїжджаємо на таку і таку точку», – додає археолог.
Найчастіше доводилося працювати під дулами автоматів, адже супроводжуючі бойовики ставилися до волинських волонтерів вороже, каже Олексій Златогорський: «Перший виїзд, це ми були, так би мовити, необстріляні. Ми виїхали, у нас всіх перевіряли паспорти на тій Гамаліївці. Ми ще не знаєм, що нас чекає. У нас у всіх прописка – Західна Україна. Нас вивели, поставили, хотіли розстріляти».
Фактично кожен виїзд на ексгумацію супроводжувався ризиком для життя, наголошує Олексій. Траплялося, що їх навмисне скеровували на мінні поля. Такий випадок стався, коли біля Дебальцевого забирали останки медсестри.
«Її розірвало на фугасі. І ми збирали частини її тіла – їх розкидало за 50 метрів від місця загибелі. І, коли вже там половину зібрали, нам кричать: поле заміноване. Ну, то що ти вже зробиш? Зібрав всі тіла, читаючи «Отче наш», і по своїм слідам назад повернувся», – додає Олексій Златогорський.
Робота пошуковця на місці боїв – складна для непідготовлених людей. Олексій Златогорський, маючи чималий досвід археологічних розкопок на місцях поховань, зізнається: щодня хотів припинити таку працю. Довелося звертатися за допомогою до психологів.
«Різні вже такі психологічні ситуації. До того ж, вже працювали два роки і потім вже зверталися до психологів. Важко було повертатися до нормального життя. Нормального, бо тут ніби мир – все спокійно, тролейбуси їздять, а там – зовсім інший світ», – пояснює волонтер.
Зараз Олексій Златогорський повернувся до улюбленої справи. Очолює спеціалізовану установу «Волинські старожитності», впорядковує занедбані польські цвинтарі. А також займається рятівними археологічними дослідженнями.