Як відомо, цього року у всіх на слуху зміни в хірургічному відділенні Володимира: капітальний ремонт, на який кошти були виділені з місцевого бюджету, придбання нових медичних приладів. Медики розповідають про всю ситуацію з ««середини».
Детальну інформацію про зміни в центральній лікарні Володимира дізналися у виданні «Слово правди».
Місцеві лікарі почали застосовувати у роботі найсучасніший малоінвазивний метод діагностики та лікування. Відбулися й кадрові зміни. Місяць тому новим очільником відділення став Валерій Лисичук. До того впродовж багатьох років цю посаду обіймав Михайло Дудич, який нині продовжує рятувати життя пацієнтів та ділитися набутим досвідом і знаннями із молодими колегами, працюючи на посаді ординатора. Про те, яким хоче бачити відділення новопризначений керівник, які нововведення на низькому старті та які методи оперативних втручань нині активно застосовують лікарі-хірурги, – про це та інше журналісти розпитали Валерія Валерійовича.
Мрію стати хірургом Валерій Лисичук плекав з дитинства. Каже, наче просто відчував, що має пов’язати своє життя з медициною. Родом він із села Поліське, що на Рівненщині. Мама – вчителька біології та хімії – прищепила синові любов до цих дисциплін і хлопець залюбки їх поглиблено опановував. Коли його старший на шість років двоюрідний брат після школи вступив у медичний виш, Валерій теж поставив перед собою таку ціль. Він чудово склав ЗНО (найвищі бали набрав саме з хімії) і за його результатами вступив на державну форму навчання у Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського.
«Будучи студентом, я ще раз переконався, що медицина – це моє. Навчання подобалося і давалося легко. Перший раз в операційну потрапив на третьому курсі. Тоді якраз ми вивчали загальну хірургію і наш викладач, який був практикуючим лікарем, під час заняття запитав, хто хоче помитися (це на нашому професійному сленгу, означало йти на операцію, адже перед цим уся бригада медиків здійснює обробку рук антисептичними засобами)», – розповів хірург.
Він додає, що звісно ж, зголосився. Після третього курсу (і згодом щороку до закінчення навчання) на літніх канікулах практикував у київській лікарні швидкої допомоги, де на посаді лікаря-хірурга трудився мій брат. У цьому медзакладі здобув добрий досвід, адже впродовж доби туди потрапляла немала кількість пацієнтів діагнозами чи травмами, які потребували саме оперативних втручань.Чергував у приймальному відділенні, асистував досвідченим колегам, виконував певні етапи операції і навіть провів свою першу апендектомію (хірургічне втручання, яке виконується при гострому апендициті).
Після шостого курсу, ідучи на інтернатуру, Валерій Лисичук уже був досить підготовленим – з достатнім багажем знань і професійними навичками. Він заочно її проходив на Дніпропетровщині у містечку Жовті Води, а практикував у міській лікарні № 2 Кривого Рогу. Там і залишився працювати. Найтривалішу в своїй практиці операцію він разом з колегами проводив саме у цій лікарні. Впродовж п’яти годин медики усували важку злукову кишкову непрохідність, рятуючи життя пацієнтці.
До слова, про вакансію лікаря-хірурга у Володимир-Волинському ТМО дізнався випадково і вирішив з сім’єю – дружиною Галиною та сином Олександром – переїхати у княже місто. Все ж ближче до рідного краю і батьків.
