Студентство – завжди цікавий та насичений етап у житі кожної людини. Спочатку ти намагаєшся призвичаїтися до нового ритму життя, до нових людей, можливо, до нового місця проживання, але поступово звикаєш. З’являються нові захоплення, нові можливості, бажання, а на них потрібні гроші, які не завжди можна попросити у батьків. Виникає питання: йти працювати чи зачекати з працевлаштуванням?
Своєю думкою поділилася студентка четвертого курсу факультету філології та журналістики Ольга Возняк. Дівчина вже другий рік поспіль працює випусковим редактором в одному з видань Луцька. Вона розповіла, як знайшла роботу, як до цього поставилися викладачі та що змінилося в житті дівчини.
Отож, Олю, розкажи, будь ласка, чому вирішила поєднувати роботу з навчанням і як тобі вдалося працевлаштуватися?
Усе банально: треба гроші. Кишенькових не вистачало, а просити в батьків вже якось соромно. Та й в цілому відчути себе дорослою хотіла [сміється]. Обирати не довелося. Я гортала вакансії на всіх можливих сайтах, готова була прибирати в кафе, але саме в цей момент зателефонувала одногрупниця і запропонувала прийти на співбесіду. З‘явилася посада випускового редактора та журналіста-дописувача у виданні, де, власне, вона працювала. І я охоче погодилася.
Як проходить твій типовий робочий день?
Працюю дистанційно, і це доволі зручно. Не витрачаєш гроші на проїзд чи перекуси. Коли проспиш – теж не так страшно. Яка прокинулась – така й сідаєш за роботу швиденько, марафет наводити не треба. Зазвичай у тебе відкриті «100500» вкладок, і ти пильно стежиш, аби щось цікаве не пропустити. Ставиш на сайт – шириш у фейсбуці. А ця соцмережа – моя улюблена частина в роботі. Дискутувати з читачами в коментарях – як окремий вид мистецтва.
Після працевлаштування щось змінилося у твоєму житті?
З‘явилися нові знайомі і нові тексти для портфоліо [посміхається]. Нарешті з‘явилася та штука, про яку писала в кожному резюме – комунікабельність. Зі стресостійкістю, до речі, не так просто, але як мінімум почала спокійніше реагувати на негативні коменти у фейсбуці. Дурниці в голову менше лізуть, бо постійно зайнята. І почала заощаджувати!
Що плануєш робити після навчання?
Маю на меті серйозно зайнятися фудфотографією, тож навчання лише в університеті закінчиться по-суті. Про якісь глобальні плани-мрії говорити не буду, бо забобонна [посміхається].
Твої одногрупники теж працюють?
Майже всі. Навіть зі мною у виданні двоє працюють. А це, до речі, класно. Пам‘ятаю, як ще на першому курсі Наталія Миколаївна Шульська говорила, що студенти один одного «підтягують» на роботу і таким чином формують собі «зону комфорту».
Щодо викладачів: вони не проти, що студенти пропадають на роботі, а не на прах?
Викладачі ставляться з розумінням, але це не означає, що працюючи, треба забивати на навчання. Минулоріч мала дві роботи ще й без вихідних практично. Зранку прокидаєшся і йдеш на одну, а ввечері – на іншу. Відпочивала в маршрутці за умови, що не треба писати матеріали на сайт, чи домашнє в універ. Мої найкращі друзі в той момент були нотатки в телефоні. Незважаючи на це, я знаходила час, аби прибігти на пару і скласти щось. Коли навчання в дистанційному форматі – значно краще. Попереджати викладачів і вчасно надсилати домашнє – ось формула успішного поєднання.
І на останок, дай декілька порад для студентів, які сумніваються: йти працювати чи суто навчатися.
Скажу так: якщо працювати немає нагальної потреби (фінансове скрутне становище в сім’ї, приміром) – робота може зачекати. Нехай я буду в цьому плані старомодна, але то є так. Хіба якісь підробітки можна шукати. Насолоджуйтеся студентськими роками! Я залюбки повернулася б на курс так перший, ще до пандемії… Ходіть на пари, беріть участь у конкурсах, врешті спілкуйтеся за кавою в їдальні! А щодо практики: пишіть на «Нівроку». У резюме я завжди зазначала наш сайт, як місце роботи.
Максим Косюр
