Попри таку гостру потребу законодавчого врегулювання подібних операцій, законопроект про трансплантацію пролежав у парламенті майже три роки. Його авторки Оксана Корчинська, Ольга Богомолець та Оксана Продан зареєстрували документ ще в серпні 2015 року.
У четвер, 17 травня народні депутати ухвалити його в другому читанні і в цілому 255 голосами. Громадське розповідає, коли запрацює закон та що він змінює.
Як працюватиме система?
Ключова зміна — депутати зафіксували поняття «смерть мозку». Після цього лікарі отримують можливість вилучити органи, якщо померлий був донором, або лікарі отримали згоду рідних.
Поза тим, необхідна ефективна система доставки органів, їхнього зберігання, та мережа закладів, де можуть зробити пересадку. Усе це має стати завданням для відповідного агентства або служби, створеної урядом.
Інше завдання уряду — до кінця року створити Єдину державну інформаційну систему трансплантації. Вона міститиме як реєстри донорів, так і тих, хто потребує пересадки (реципієнтів), а також лікарень, де роблять трансплантацію, й органів, які пересаджують. Це дозволить автоматично підбирати донора органів для реципієнта.
Водночас ураховуються такі показники:
- чи сумісні донор та реципієнт;
- терміновість пересадки;
- чи достатньо близько лікарня, де вилучають орган, до закладу, де його пересаджують;
- першочергово право на пересадку отримують неповнолітні та живі донори (ті, хто раніше був донором і тепер сам потребує тих чи інших органів);
- дитина, яка була в черзі на отримання і досягла повноліття;
- схожість за параметрами тіла.
Приміром, якщо є один донор, але дві особи, що потребують пересадки, обоє сумісні із донором та перебувають в одній лікарні, водночас обидва потребують термінової пересадки, система вибере саме неповнолітнього реципієнта.
Чому вигідно бути донором?
Живий донор органів, що сам потребує пересадки, перебуває в пріоритетному списку. Тобто при інших рівних умовах саме він отримає необхідний для трансплантації орган.
Держава виплачуватиме гроші на лікування, посилене харчування та інші заходи, необхідні для реабілітації. Враховані й складніші випадки: коли внаслідок вилучення органу для трансплантації донор став інвалідом чи помер, держава виплачуватиме йому або членам його родини пенсію, незалежно від трудового стажу.
Першочергово право на пересадку отримують неповнолітні та живі донори (на фото — лікарі-хірурги проводять операцію в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова, Дніпро, 17 травня 2018 року) Фото: Михайло Палінчак/POOL/УНІАН
Хто може стати донором?
Донором може стати будь-яка повнолітня фізично здорова особа. Для цього потрібно написати заяву про згоду на використання органів після смерті. Де це можна зробити і в якій формі, ще повинен деталізувати МОЗ.
Утім, заява не є квитком в один бік. Якщо позиція щодо донорства з часом зміниться, документ можна відкликати. Або ще радикальніше — написати заяву про незгоду на використання органів. У паспорті або водійському посвідченні ставиться відмітка про участь чи неучасть у програмі.
Живим донором може бути тільки член сім’ї. Єдине виключення — перехресне донорство. Це коли, приміром, у двох сім’ях є реципієнти, яким групи крові рідних не підходять, натомість підходять групи крові донорів з іншої родини.
Якщо немає ні згоди, ні відмови?
У людини, яка офіційно відмовилася бути донором, після смерті ніхто не вилучатиме органи й не переконуватиме рідних дати дозвіл на таку операцію. У цьому випадку «ні» означатиме «ні».
Якщо немає ні заяви про згоду бути донором, ні заяви про відмову, до справи обов’язково візьметься трансплант-координатор. Це медичний спеціаліст, чиє завдання — шукати органи в межах, дозволених законодавством. Саме він перевіряє, чи людина, що перебуває в критичному стані, може бути потенційним донором. Якщо так, то після смерті такого пацієнта він повинен отримати дозвіл від членів сім’ї на вилучення органів. І організувати процес вилучення й доставки. Якщо немає згоди — ніхто органи не вилучатиме.
Живим донором може бути тільки член сім’ї, єдине виключення — перехресне донорство (на фото — медичний центр дитячої кардіології та хірургії, Київ, 15 травня 2018 року) Фото: Владислав Мусієнко/УНІАН
Чи може реципієнт відмовитися від пересадки?
Трансплантація — це останній варіант врятувати життя пацієнтові. А отже, держава вимагає відповідального ставлення до такого шансу. Перед операцією пацієнт повинен погодитися на пересадку. Якщо він не досяг 14-річного віку, за нього вирішують батьки або уповноважені представники.
Якщо реципієнт відмовляється від трансплантації, попри те, що таке рішення нестиме загрозу для його здоров’я, він повинен зробити це офіційно. Якщо ж подібне рішення ухвалять батьки чи уповноважені представники щодо пацієнта, якому не виповнилося 14 років, водночас лікар вважатиме, що пересадка критично важлива, дозвіл на пересадку дає орган опіки та піклування.
Згода лікарям не потрібна тільки коли є «пряма та невідворотна» загроза життю пацієнта.
Коли створять ефективну службу трансплантації?
У перехідних положеннях закону йдеться, що норми вступають в дію від початку наступного року. Але є великі сумніви, що до того часу створять єдину інформаційну систему з необхідними реєстрами, що в автоматичному режимі визначатиме пару «донор-реципієнт». Така робота займає не один місяць. Не кажучи вже про тендери, на яких визначатимуть розробника.
Керівниця Директорату стратегічного планування та євроінтеграції Мінохорони здоров’я Ірина Литовченко в інтерв’ю Громадському розповіла, що наповнення реєстрів, закупівля обладнання для лікарень, де зможуть робити пересадки, навчання координаторів та достатньої кількості лікарів, займуть не один рік роботи.
