Цього року обласним науково-методичним центром культури був організований дистанційний культурно-просвітницький проєкт – конкурс есе «Вишиванка у спадок», присвячений 30-й річниці Незалежності України, – пише Район. Шацьк
Шацьку територіальну громаду представила робота Марії Ханзерук, головного спеціаліста відділу туризму та промоцій «Центр розвитку громади» Шацької селищної ради, яка і зайняла перше місце поруч з іншими роботами талановитих учасників.
Авторка розповіді-есе розказала про вишиванку з точки зору реліквії, енергії жіночого роду, кодів, які зашифровані у кожній роботі і які можливо навчитися читати та розповідати. Там є спогад про знайомство з журналісткою, публіцисткою, культурологинею Лесею Рупняк, яка дала поштовх більше задуматись над тим, що вишиванка у шафі – це значно глибше, ніж традиційний український одяг.
На адресу організаторів проєкту надійшло 74 розповіді-спогади з сімейних історій, пов’язаних з вишивкою, що супроводжувала впродовж життя їх родини, роздумів про споконвічне мистецтво, що вирізняє українську націю серед народів світу. Ці унікальні творчі роботи представили автори майже з усіх громад і районів Волині, з міст Луцька, Києва, Конотопа, Запоріжжя, Хмельницька та українки, що проживають в Італії і Канаді.
Члени журі: Віталій Клімчук – заступник директора Обласного науково-методичного центру культури, письменник, член Національної спілки журналістів України, голова журі; Віктор Гребенюк – український літератор, член Спілки християнських письменників України; Оксана Рижан – заступниця директора Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені І.Ф. Стравінського Волинської обласної ради; Ірина Хмілевська – заслужена діячка мистецтв України, викладачка-методистка Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені І.Ф. Стравінського Волинської обласної ради, лауреатка Всеукраїнського конкурсу нематеріальної культурної спадщини, лауреатка обласної літературно-мистецької премії імені Миколи Куделі, провідна методистка з народної творчості обласного науково-методичного центру культури; Арсен Гребенюк – культуролог, кандидат філософських наук, провідний спеціаліст обласного науково-методичного центру культури опрацювали творчі роботи і визначили переможців.
Спадок
До нашого села, чи то, правильніше було б сказати, світязького берега, часто приїжджали міські люди, як то кажуть – інтелігенція. Українська інтелігенція… А це, знаєте, дуже цікава верства населення. Їх приваблювало наше озеро, природа, повітря.
Ми, сільські жителі, більш наближені до законів природи, не описаних навіть в «розумних» книжках, і до тих всіх знань, які передаються в селі від прадідів. Та що там казати – нам ластівки іноді погоду віщують краще за будь-який гідрометеоцентр. І, що цікаво, серед таких туристів іноді й не просто було розгледіти диригента хору, співака Львівської опери, київського бізнесмена, луцького хірурга тощо. Ба більше – вони виглядали напрочуд простими людьми. І це також є великим відкриттям для сільських жителів. Інтелігента людина помітна, перепрошую, не вбранням, погодьтесь! І однією з таких випадкових відпочивальниць стала етнографиня, професорка львівського університету.
Одного літнього вечора сиділи за столом і, смакуючи чай, говорили про вишивки та вишиванки. Їх особливості та відмінності волинської від закарпатської, львівської… І раптом вона попросила показати вишиванки, які зберігаються в нашій хаті. Мовляв, цікаво глянути. Знайшовши в бабиній шафі стару, як світ, лляну вишиту сорочку, вже з обдертими китицями, дала в руку професорці, не здогадуючись, що буде опісля.
«У вашій родині були або є вдови? – запитала вона. – Я бачу вишиті обпечені ружі. Он, дивіться, чорним обідком обшиті троянди. І он вишите дубове листя. Дубове! Бачите? Ти ба…Символ, який апріорі вишивався на чоловічих вишиванках, тут вишитий на жіночій сорочці… Символ міцної життєвої сили, непереможності. Таку вишиванку, очевидно, носили тільки сильні духом, характерні, вольові жінки. Дуже промовисті символи. Ця вишиванка, як захист вашого жіночого роду! І здається, вона позначає нескінченність життя з постійним відродженням».
Тлумачення вразило мене своєю глибиною, інформацію про сакральний сенс вишитих орнаментів на давній сорочці мого роду. А саме жіночого.
І так хочеться вірити в те, що ця давня вишиванка виплекала в собі всі болі, переживання, хвилювання жіночої долі. Все залишила там, на полотні…
Залишилась символом непереможності духу. Відтепер вона для мене – як натяк. Натяк вишивати наступним поколінням надалі більш веселі та життєствердні символи – півники, грона винограду чи калини, хміль, листя троянд. І пам’ятати про те, що жіноча сила та енергія мого роду – надзвичайно сильна.
Кажуть, село зберігає традиції, знання предків… Так було завжди. Але життя – як нестримна ріка. Все тече та змінюється І з сучасним селом сталось інше – його традиції, як на мене, перетворюється поволі на хештег в мережі: #з_днем_вишиванки, #з_днем_конститутуції, #з_днем_незалежності.
Але ж за цим всім медійним ховається фантастична історія кожної родини як окремої держави зі своєю культурою, традиціями та наче вишитою, зітканою історією поколінь.
Візьміть у руки вишиванку або рушник своєї бабусі чи мами, і ви відчуєте його теплоту. Чим давніше полотно – тим більше воно промовисте і символічне. Спадок – це не завжди матеріальне. І неважливо скільки тобі років: 5, 25, 30 чи 80. Вишиванка робить тебе сильнішим!
Фото зроблені в особистій світлиці та у колекції одягу Ніни Вирович.
Фотограф – Ігор Цвид.
