Не потрібно бути психологом, щоб розуміти: дорослі проблеми часто “виростають” із дитячих травм. І нерідко їхнім джерелом стає саме дитячий садок, пише Володимир Воронов спеціально для УП.Життя.
Ситуація з дошкільною освітою в Україні жахлива. Взяти хоча б сам термін “дошкільна освіта”, який безнадійно застарів. Тренд цивілізованого світу – ранній розвиток.
У дитячих садках найщасливішої країни світу, Данії, дітей практично не навчають. Акцент робиться на розвитку особистості, формуванні критичного мислення та навичок комунікацій.
Вивчити алфавіт або таблицю множення можна і в школі. Закласти основи особистості в шкільному віці набагато складніше.
Ми вирішили виправити ситуацію, яка склалася з дошкільною освітою в нашій державі.
У Верховній Раді вперше з’явився профільний підкомітет з питань раннього розвитку і дошкільної освіти в межах Комітету з питань освіти, науки та інновацій. Ми заручилися підтримкою Міністерства освіти і Уповноваженого з прав дитини.
Вивчивши стан дошкільної освіти, зрозуміли масштаб проблеми. Це без перебільшення тихий жах!
У великих містах садків катастрофічно не вистачає. У маленьких через брак дітей деякі садки доводиться закривати. Величезний дефіцит працівників. Так, ще залишилися вихователі, які люблять свою роботу, і діти – дійсно, їхнє покликання.
Але часто в садок ідуть ті, хто просто більше нікуди не може влаштуватися. Вони отримують зарплату в 4,2 тис. грн, не люблять дітей.
А найстрашніше – це нещасні люди, які не можуть виховати щасливих дітей. Адже не можна дати іншому те, чого немає в тебе самого.
Що ми пропонуємо? Як мінімум, створити альтернативу державним закладам.
Варіантів безліч:
• мікросадочки на одну вікову групу – просто в міській квартирі;
• ясла – центри-коворкінги для мам із малюками;
• сімейні заклади, об’єднання батьків для виховання дітей (батьківський кооператив).
Це може бути:
• малий і середній бізнес – заклади від 500 до 1500 кв.м;
• універсальні комплекси з розширеною інфраструктурою – дитячі центри понад 1500 кв м;
• мережеві вертикально інтегровані центри розвитку.
Зараз відкрити приватний садочок в Україні фактично неможливо. Його власник або директор повинні мати педагогічну освіту.
Навіщо, якщо фактично це його бізнес?
Завдання директора – підібрати адекватний персонал, платити йому адекватні гроші і забезпечувати комфортне середовище для розвитку дитини.
Також приватний садочок не можна відкрити, якщо в ньому немає гарячого кухонного цеху та інших необхідних приміщень. Тобто кейтерінг від перевірених постачальників не підходить – потрібно лише готувати самостійно.
Але хіба гарячий цех – це гарантія? Введіть у Google “отруєння дитячий садок”, отримаєте красномовну відповідь.
Дуже багато батьків готові платити за приватний дитячий садок, де про їхню дитину добре піклуватимуться, але в них немає такої можливості. Подібні заклади ховаються по квартирах і за документами такими не є.
Щодо державних дитсадків, вони мають фінансуватися не з регіональних бюджетів, а з державного.
Більше того, систему раннього розвитку громадян потрібно визнати пріоритетним напрямом і збільшити витрати на неї.
Ми дійсно хочемо змінити ситуацію. Проте ані виконавча, ані законодавча влади самостійно з цим не впораються. Тому ми закликаємо допомогти нам усіх, кого це стосується: батьків, педагогів, вихователів, власників приватних центрів розвитку.
В першу чергу всі мають усвідомити важливість проблеми. “Садок якось відходимо, потім найму репетиторів” – це небезпечний підхід. Репетитор навчить математиці або англійській, але не позбавить від дитячих психотравм. Їх простіше уникнути, ніж лікувати.
