Як відомо, освіта за кордоном все більше приваблює українських абітурієнтів. Ширші можливості, кращий рівень освіти, можливість подорожувати, перспективи подальшого працевлаштування стимулюють освітян шукати можливості у науковому просторі.
Яка вона наука за кордоном? Як це відбувається на практиці та що можна отримати в результаті? Відповіді на ці та інші запитання спробуємо отримати зі спілкуванням із головою правління Міжнародної фундації науковців та освітян, кандидатом юридичних наук, доцентом, членом – кореспондентом Національної Академії наук вищої освіти України – Олегом Батюком.
Чи уявляєте Ви своє життя без викладання у вищих навчальних закладах?
Влучне питання. Відтак, себе я ідентифікую з навчальними закладами починаючи з 1992 року, коли навчався у Львівському військовому ліцеї з посиленою фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Затім, у 1995 році я успішно вступив на факультет військово – юридичний у Національну академію внутрішніх справ України, яку згодом перейменували у факультет внутрішніх військ. Закінчивши академію у 1999 році з червоним дипломом, почав практикувати у Збройних силах Національної гвардії (тодішні внутрішні війська МВС України).
Утім, схильність до науки подолала моє прагнення бути кадровим офіцером. Через рік, після служби, я мав намір поступити в аспірантуру. Також спробував власні можливості у Національній академії внутрішніх справ у Києві. Проте, живучи у Львівській області, найближча освітня установа, яка імпонувала мені був волинський навчальний заклад – нинішній Волинський національний університет імені Лесі Українки, куди я вступив в аспірантуру, опановуючи спеціальність кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза.
Отож, понад 21 рік я пов’язую себе з українськими та закордонними вищими навчальними закладами.
Що Вас мотивувало вибрати спеціальність юриста? Хто вплинув на Ваш вибір?
На щастя, чи на жаль, я є одинаком у родині. Мама завжди хотіла, аби я був юристом, а тато бажав щоб опанував професію військового. Вступивши у 1995 році у Національну академію на факультет військово – юридичний, я здобув диплом юриста.
Варто зазначити, що юридична практика – важкий хліб. Як відомо, не усі юристи є успішними, і саме тому необхідно поєднувати науку і практику. Тим паче, як відома українська приказка зазначає: «Наука без практики є мертвою, а практика без науки – є сліпою».
Відтак, я вирішив поєднати теоретичні знання, які здобув будучи на аспірантурі з посадою юристконсульта ВАТ Мостобуд Мостозагін №60 (з 2002 року – по 2009 рр). До слова, на той час «ВАТ Мостобуд» був у рейтингу найуспішніших компаній будівництва мостів на теренах Західної України.
Зізнаюсь, робота була цікавою, адже практика юриста мені була до душі.
Утім, в силу життєвих обставин, у 2009 році стрімко змінився вектор на громадське життя, який слугував для знайомства з наукою та освітою.
Якими якостями повинен володіти юрист, щоб стати професіоналом?
Перш за все, не бути лінивим. Коли юрист є лінивим – він ніколи не стане професіоналом.
Я часто пригадую студентам вислів про залікову книжку, на яку в перші роки студентства «працюють» абітурієнти, а згодом – вона допомагає навчатися за рахунок рейтингу.
На мій погляд, юрист – початківець повинен упродовж 10 років завоювати авторитет в певній сфері юриспруденції, який допоможе в подальшому відстоювати власну позицію серед клієнтів та розвивати самобутню юридичну практику.
Крім цього, мріяти. Відтак, у мене була заповітна мрія у 2007 році захистити дисертацію, яка допомогла мені у подальшій науково – освітній діяльності. Згодом – у 2010 році отримати статус доцента.
Зізнаюсь, плідна робота вартувала мені чимало недоспаних ночей та відсутній проведений час з родиною.
Чого ніколи за жодних обставин не повинен дозволяти юрист щодо клієнта?
Перш за все, розголошення персональних відомостей та інформації. Юрист прирівнюється до священика та лікаря, які отримують так звану «таємницю». Власне, він повинен зберігати професійну етику.
Що порадите юристам – початківцям?
Звісно, не лінуватися та щоразу вдосконалюватися, вивчаючи законодавчу практику як України, так і закордонну.
Чи є Вашому житті особистість, яка послужила для Вас прикладом у професійній діяльності?
Мій покійний батько. Тим паче, він був кадровим військовим. До слова, у часи Афганської війни він значно постраждав. Утім, згодом повернувшись у рідне село Стоянів почав вчителювати.
Ви засновник багатьох міжнародних освітніх проєктів. Відколи відбулася перша партнерська співпраця з провідними університетами Європи?
У 2014 році волею долі я потрапив у чарівне польське місто Люблін. Відтак, життя поєднало з провідним освітянином Аркадіушом Мавуком. Він займає посаду директора інституту науково – дослідного Люблінського технологічного парку. До слова, саме Аркадіуш Мавук запропонував мені стати експертом освітніх проєктів на теренах Східної Європи. До слова, першим визначним проєктом був «Освіта без кордонів», який надавав можливість освітянам з України відвідати місто Люблін і отримати новітні освітні послуги.
Як відомо, Люблін налічує чимало визначних закладів освіти. Зокрема: Університет ім. Марії Кюрі-Склодовської, Державний Університет Люблінська Політехніка, Університет Природничих Наук, Люблінський медичний університет. Існують також приватні ВНЗ, які є лідерами у наданні якісних освітніх послуг. До прикладу: Вища Школа Економії і Інновацій, Університет Суспільно-Природничих Наук ім. Вінцента Поля, який демонструє професійну фізичну підготовку та ерготерапію.
Вважаю, що саме цей спектр вищих навчальних закладів реалізував унікальну міжнародну програму, який слугував для освітнього розвитку. До слова, з 2004 року понад 7000 українських освітян взяли участь у цьому проєкті. Радію, що усі учасники програми вподобали подібну ініціативу.
Яким чином з’явилася ідея створити подібну Міжнародну фундацію?
З Європейського досвіду. Працюючи у Любліні, я зрозумів, що необхідно переймати освітній досвід. Таким чином, була створена ГО «Міжнародна фундація науковців та освітян» на чолі з однодумцями. Тішуся, що ми маємо гідних партнерів у Європі, зокрема: Люблінський науково-технологічний парк, провідні виші Німеччини, Чехії, Італії, тощо.
Яку кількість осіб нині налічує ГО «Міжнародна фундація науковців та освітян»?
Нині ГО «Міжнародна фундація науковців та освітян» налічує понад 500 освітян з усієї України, які тісно співпрацюють вже понад рік. Варто зазначити, що цьогоріч ми вперше оголосили набір стати членом громадської організації. Маю надію, що ми будемо дедалі розвиватися. На мій погляд, саме громадські інститути можуть слугувати для суспільства, яке ми прагнемо: справедливого, вільного, економічно сталого.
Чи лише молодь може взяти участь у подібних міжнародних наукових проєктах?
Варто зазначити, що програма спрямована не тільки на молодь, але на освітян поважного віку.
Звісно, що волиняни також беруть активну участь у проєктах. Акцентую увагу на тому, що минулоріч взяли участь понад 2000 освітян з України.
Які цікаві міжнародні гранти прагнете реалізувати в подальшому?
Маю надію, що читачам буде цікаво дізнатися детальніше інформацію про проєкт «Стань автором наукової публікації в журналі за гонорар». Відтак, ГО «Міжнародна фундація науковців та освітян» готова надавати гонорар ученим, які репрезентують якісну наукову статтю. Тим паче, представлені роботи перекладаються на англійську мову та подаються до журналу.
Повертаючись до сьогодення. Які перші розумні перспективи Ви бачите в українській освіті?
На жаль, в українській науці недооцінюють інтелектуальний потенціал освітян. Йдеться про розмір плати, які отримають педагоги. Тим паче, саме викладачі формують еліту української нації.
Відтак, у 2019 році було прийняте рішення створити ГО «Міжнародну фундація вчених і освітян», яка надає можливість науковим працівникам отримати певну винагороду, підвищити кваліфікацію, втіливши інтелектуальні проєкти.
На Вашу думку, чим відрізняється освіта в Україні та закордоном?
Як відомо, з 2014 – по 2018 роки я мав можливість реалізовувати проєкти на теренах республіки Польща. Відтак, усі хто має бажання здобувати освіту у Європейських університетах, можуть це легко зробити без жодних вступних екзаменів, на кшталт ЗНО. Утім, не всі студенти закінчують вищі навчальні заклади, адже освіта передбачає важкі предмети, іспити, тощо.
Я вважаю, що в українській освіті потрібно запозичити подібну стратегію, зараховуючи усіх абітурієнтів до першого курсу.
Водночас, пригадую влучні слова Тараса Шевченка: «Чужому навчайтесь, але свого не цурайтесь». Адже наша освіта є досить хороша і подекуди європейці беруть приклад від української науки, впроваджуючи новаторство у освітній процес.
Назвіть ТОП українських вишів?
Звісно, не можу оминути Волинський національний університет імені Лесі України. На мій погляд, це чудовий освітній заклад, який прирівнюється до Європейського зразка. Тим паче, я викладав не тільки у ВНУ, але і в «Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука”, Київському інституті інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія». Отож, я твердо переконаний, що на теренах Західної України ВНУ – є одним із провідних вишів, які готують компетентних фахівців.
Проте, кожен освітній заклад є унікальним.
Якби Ви не були кандидатом юридичних наук, доцентом, у якій сфері себе б реалізували?
Заповітна мрія батька – щоб я став військовим. Вочевидь, я б залишився у Внутрішніх військах (нинішня Національна гвардія), щоб досягти кадрові ступеневі шаблі.
Утім, я задоволений, що займаюся улюбленою справою. Жартуючи можу зазначити, що моє хобі – викладати в університеті, основна ж справа – розвивати громадську організацію, втілюючи міжнародні гранти та проєкти.
Існує такий вислів: «скажи людям з чого ти смієшся і вони скажуть, хто ти». Що Вас може розсмішити, а що засмутити?
Зізнаюсь, мене може розсмішити вдалий анекдот. Крім цього, мене частенько тішать перли студентів.
На мій погляд, подекуди хороша посмішка може вмить підняти настрій.
Щодо розпачу, мене зможе лише пригнітити лише незадовільний стан здоров’я рідних та близьких.
Ви маєте чимало нагород та відзнак. Розкажіть детальніше про власні здобутки?
На мій погляд, нагороди та відзнаки – лише умовність. Адже в житті основна винагорода – щаслива сім’я. Я пишаюся, що маю люблячу родину, сина та доньку.
Зауважу, державні нагороди – приємне відчуття, утім, за ними «ганятися» не потрібно. Якщо твоє – воно обов’язково буде у твоїх руках. Якщо плідно працювати – суспільство помітить.
Що побажаєте волинянам?
До слова, з нагоди 30-річчя незалежності України, зичу мирного неба над головою. Безумовно, понад 20 років, я пов’язую себе з Волинським краєм. Отож, впевнено можу стверджувати, що волиняни є працьовиті, і нехай невпинна наснага та бажання працювати ніколи не покидає жителів Волині. Адже виконуючи плідну працю – можна досягти великих висот.
АНАСТАСІЯ НІКОЛАЄВА
