Волинь Новини

«Якось за щуку «воював» з іншою щукою», — рибалка з Волині про заняття улюбленою справою

Юрій Грицюк – рибалка із чималим стажем, понад 50 років. Почав він займатись цією справою, коли йому було кілька років. Про це інформує Район. Любомль.

Цей момент запам’ятався чоловікові на все життя, і ось чому:

«Якщо не перша, то одна з перших моїх рибалок, відбулася, коли мені було років 4-5, – говорить Юрій.

Батько тоді на Великому Згоранському посадив нас із старшим братом Володею у човен, і ми попливли через все озеро ближче до іншого берега. Тоді ми наловили багато окуня – була така ціла в’язка риби на дроті. Пливемо вже назад, наловили тоді кілограмів зо п’ять – батько на веслах, а брат – бавився цією в’язкою з рибою. Тут вже випливаємо на берег, де нині стадіон, батько до риби – а риби немає. Питає: де поділася? А Володя грався нею і впустив  воду, а сказати побоявся – ох і отримав він тоді «на горіхи», а я добре цей момент запам’ятав і зараз пригадуємо його з посмішкою. Риби шкода, звісно, але що ж тут поробиш».

– Юрію Андрійовичу, чи пам’ятаєте, якою була перша вудочка?

– В дитинстві ми випасали гусей із хлопцями, було тоді зо 5-6 дітей. Ходили до лісу і вирізали вудлища з ліщини. То ми мали вудки, як то кажуть, під кожним корчем, аби з собою не носити. Як приганяли гусей, то під корчем десь лежала вудка, сірники та сіль. Мали такі сховки. Пасли птахів цілий день і, відповідно, самі й кормилися: зловимо декілька рибин, сіль є, ємність з під консерви на 1,5-2 літри, кілька картоплин в когось на городі намацаєм – і вже маємо що поїсти. І так ціле літо проходило. Коли раків наловимо – також наваримо.

За словами Юрія, з того часу багато всього змінилося, з’явилися сучасні вудки, величезний вибір гачків, поплавків та інших снастей. Але улюблена справа для нього не змінилась.

– Яку найбільшу рибу вдавалося зловити?

– Та, скільки переловив, так швидко всього й не пригадаєш. Були коропи та щуки по 11-12 кілограмів. Тут пригадується ще один випадок із риболовлі, років два тому, на Королівському озері. Тоді ми зі щукою «посварилися» за іншу щуку. Була покльовка невеличкої щучки на півтора кілограми. Коли її тягнув, то її атакувала десь приблизно десяти-дванадцяти кілограмова щука. Я спочатку нічого не зрозумів – думав, що за пеньок десь зачепився. Трохи помучившись, притягую – а там цей монстр. Ще й думаю, як на такий невеликий воблер зміг зачепити таку щучару. Коли вже риба була зовсім біля човна, то побачив, що моя здобич не така вже й велика, а більша щука тримає її поперек пащі – з одного боку стирчить голова, а з другого – хвіст. Я їх тягну до човна – вона не пускає, взяв уже підсака, такого 90х90 сантиметрів, спробував взяти – а вона тільки на половину туди поміщається. Дивиться на мене, рве здобич, але не пускає. Мені аж страшно стало. Думаю, спробую ще із заду підвести підсака. Я тільки ним доторкнувся до хвоста, і вона мабуть зрозуміла тоді, що тут небезпека – пустила цю щуку й зникла у воді… Тоді я ще дві сигарети спалив, не міг заспокоїтися – руки тряслися.

– Ох, якби ще вдалося її таки закинути в човен…

– Та, що поробиш. Все таки ту півторакілограмову щуку я «відбив», здобич мені дісталася. Щоб не бути голослівним, я її сфотографував і поміряв – між тими місцями, де зубами її тримала моя суперниця, було 4-5 сантиметри, а ширина пащі, як виміряли по зубах, десь 40 сантиметрів.

Був ще випадок позаминулої зими, 4 січня. Льоду не було, тож виплив човном на Новоугрузькому. Ловив на тролінг і зачепив велику здобич. Тут вже хвилин із сорок мене рибина тягала, спалив вже всі цигарки, а підняти не можу. Тут уже й темніти стало. Що робити? І шнура відрізати не хочеться, думаю, буду вже піднімати – буде що буде. Тоді рибалив надійним японським спінінгом, який згинається по всій довжині. Став виважувати й відірвав від дна на сантиметрів з 20. Тоді зрозумів, що таки вдасться забрати трофей. По трохи таки підняв рибину – а там короп, якого зачепив за верхній плавник. Тут ще й підсак в найвідповідальніший момент зламався та все ж якось вдалося закинути велетня у човен. Сів на нього, він мене трясе, а тут сусід гукає з іншого човна: «що там зловив». Кажу, пливи – побачиш. Підпливає, показую – коропа серед зими вполював. Сусід дивиться і з посмішкою: «А я кормлю цілий рік, а тут на спінінг карпів ловлять»… Була така пригода.

 

– Більше полюєте на мирну рибу, чи на хижака?

– Останнім часом більше ловлю хижака, але час від часу їжджу й на мирну – адже постійна одноманітна риболовля  стає не такою цікавою. Взагалі то я активний рибалка – сидіти на березі й чекати покльовки – це не для мене. Люблю поплавати, пошукати рибу у водоймі.

– Знаємо, що не тільки рибу з риболовлі привозили…

– Так, було всяке. В сезон полювання одного разу, я плавав недалеко від берега, чую гавкіт мисливських собак. Проходить трішки часу – за якихось кількадесят метрів на березі біжить і падає козел, якого мисливці підстрелили. Ніхто за ним не прийшов – мені здобич дісталася. Такі ж самі випадки були і з качкою, яка на воді падала підстрелена, і з гускою.

– Де більше подобається рибалити – озера чи річки?

– На кожній водоймі – свої переваги. Люблю скрізь рибалити, окрім ставків. На ставку – це все одно, що з миски. А на природній водоймі потрібно думати, якщо не клює – шукати причину. Нема такого, що вона не клює, адже все одно вона їсть, проте зрозуміти причину і як її змусити клюнути – це вже інше питання. Найстрашніше, це коли недостатня кислородна база. Тоді риба неактивна і її піймати практично неможливо.

– Який секрет вдалої риболовлі?

– Я ставлюся до рибальства, як до розваги та відпочинку, яке приносить задоволення. Це не спосіб наживи, я не хочу таким чином собі холодильник наповнити. Рибалка – це передовсім єднання з природою, люблю милуватись краєвидами, коли рибалю. Якщо чесно, то жодних секретів вдалої риболовлі немає, головне любити цю справу – ось і весь секрет. Не потрібно бути браконьєрами і поважати природу.

 

 

 

 

 

Leave a Comment