В Україні сільськогосподарську землю мають продавати лише з 1 липня. Але вже сьогодні за право нею володіти на місцях розгортаються справжні битви.
Зінаїда Наумчик із Погіньок Ковельського району 20 років обробляла наділ у майже три гектари: садила картоплю, сіяла пшеницю. Зійшла озимина і цієї весни. От тільки у березні жінку поставили перед фактом – ваша земля не приватизована, і її здали в оренду, – пише Наталка Слюсар у виданні «Вісник+К».
Зінаїда Наумчик все життя живе у Погіньках. Народила 11 дітей, одного з яких похоронила. Дев’ять літ не має на цьому світі і чоловіка. Діти повиростали, але майже всі тримаються рідного села. Виїхали тільки двоє.
– І от на нас всіх тільки цього поля і є, – показує наділ, який роками обробляли. – А з чого в селі жити? Тримаємо дві корови, троє свиней, троє коней. Їх же годувати треба.
– А чому ви стільки років не приватизовували землю? – запитую.
– А хто її давав нам приватизувати? У сільраді в Голобах казали, що земля не їхня. У нас був радгосп. 20 літ тому чоловікові дали землю. Ми її і обробляли. А документи? Раніше ніхто не требував. І ні у кого в селі їх немає.
Треба сказати, земля у Погіньках неважнецька, піщана. Більшість облогує і видно, що її роками ніхто не обробляв. Наділ Наумчиків – єдиний зораний шмат посеред великого поля.
Як так сталося, що землю, якою користується велика родина, віддали в оренду? З цим питанням звернулася до спеціаліста-землевпорядника Голобської селищної ради Алли Вегери.
– Наумчик землею користувалася, але правовстановлюючих документів на це не отримувала і в подальшому документів не робила, хоч я неодноразово усно про це їй казала, – пояснила Алла Василівна. – Ця земля знаходиться поза межами населеного пункту. І нею розпоряджалося головне управління Держгеокадастру. У комунальну власність вона перейшла з 27 вересня 2018 року. Це площа у 65 гектарів, заросла бур’янами. Землю виставили на аукціон, і 1 березня цього року фірма «Кріс-Віт Україна» викупила право оренди на сім років за 8 тисяч гривень за гектар на один рік. Бюджет громади отримає дуже хороші гроші. Зінаїді Андріївні ми пропонували дати землю в іншому місці. Фірма-орендар готова допомогти в її обробітку, а також виплатити компенсацію за посіви. Поки Наумчик не погодилася на жоден із запропонованих варіантів.
– Вони мені у болото пропонують йти. Що там ростиме? – у розпачі каже пані Зінаїда. – Якщо у мене документів немає, то на якій підставі земельний податок нараховували, довідки про користування ділянкою у соцзабез давали? Хіба це по совісті?
Люди у Погіньках обурюються, чому перш ніж землю на аукціон виставляти, з ними не порадилися, зборів не зібрали.
– Нащо вони продавали? У нас є багато бажаючих землю взяти! – кажуть. – Там ліс самосівом уже сорок літ росте. Ми туди по гриби, ягоди ходили. Тепер та бельгійська фірма дерева позрізала. Ми б тоже хотіли землю з лісом взяти!
Претензій висловлювали багато. Але коли почули, яку ціну нові орендарі готові за їхню піщану землю платити, трохи притихли.
– Думаєте, нам щось у селі за ті гроші зроблять? Скільки років чуємо самі обіцянки…
– А що вам конче потрібно? – запитала.
– Нам треба генеральний план села зробити, щоб узаконити назву вулиць і нумерацію будинків. Смітника нормального облаштувати. Парк привести в порядок, ставочок почистити, – почали перелічувати.
Голова Голобської територіальної громади Сергій Гарбарук запевнив, що за отримані від оренди землі гроші у Погіньках уже цього року щось зроблять. Налаштовані у селищній раді мирно вирішити конфліктну ситуацію і з Зінаїдою Наумчик.
Я ж їхала з цього відрядження і думала лише про одне: якщо за право орендувати піщані землі, які десятиліттями ніхто не обробляв, готові платити вісім тисяч за гектар, то скільки заплатять за чорноземи?
Висновок один: люди, оформляйте документи на ту землю, якою користуєтесь. Бо інакше у будь-який момент її у вас зможуть просто забрати.
