Це трапилося 2013 року, коли Анастасія Бурдак ще була студенткою. Якось у гуртожиток до неї завітала знайома дівчина й запропонувала сходити на кастинг у модельну школу Марини Занюк. Не довго думаючи, вона погодилася, хоч і вважала цей свій вчинок авантюрним. Отож і не вельми переживала, проходячи етапи відбору, адже втрачати їй було нічого: пройде – добре, відсіють – то так і буде. Чесно кажучи, Настя тоді ще добре і не розуміла, для чого їй потрібна та модельна школа.
Про це пише Район.Любешів.
Результати мали оголосити аж за два тижні після кастингу, і дівчина поїхала в село до батьків копати картоплю: якраз почався на Поліссі цей щорічний «гарячий» сезон. Але за бульбою не забувала і про день, коли стане відомо, як оцінили її старання на кастингу. Два тижні промайнули, потрібно їхати по результати, а мати доньку не відпускає, бо, каже, треба картоплю збирати, а не вигадувати собі всяке. Й усе ж якось вмовила її Настя відпустити на той день. І, виявилося, не марно тратила дівчина час і гроші на дорогу до Луцька: її прийняли до школи, де вона навчалася модельної справи вісім місяців.
Де ж народжуються та зростають майбутні українські модельні красуні? Анастасія – із села Седлище, що в Камінь-Каширському районі (Любешівська громада). Народилась у сім’ї вчительки музики та моряка дальнього плавання. Правда, ті професії її батьків уже в минулому, нині обоє працюють удома: мати – домогосподарка, батько ж вирощує малину, за що в родині його жартома називають «малиновим магнатом».
Школяркою Настя захоплювалася волейболом і шашками, а після школи вищу освіту подалася здобувати в Східноєвропейський університет імені Лесі Українки, обравши спеціальність «Музейна справа й охорона пам‘яток історії та культури», за цією спеціальністю закінчила 2015 року і магістратуру.
Але ще студенткою, на четвертому курсі, дівчина вже отримала свій перший міжнародний контракт як модель. На роботу її запросило агентство «BOZ Model Management» із Чунцина – одного з найбільших за кількістю населення міст Китаю.
«Без краплі переживань я летіла в незнані краї – так уже хотілося побачити того «іншого» світу. А це ж була моя перша закордонна поїздка взагалі… Вийшовши з аеропорту, перше враження – задуха та мільйон китайців, які всі говорять на незрозумілій мові та кудись поспішають. Довго не могла їсти китайську їжу, бо дуже гостра… Та й досі я не любителька китайської кухні, інша річ – японська, моя улюблена», – згадує Настя.
Правда, перше своє китайське місто, зазначає вона, роздивлятися не вистачало часу, бо дуже багато доводилося працювати, але, що могла, надолужувала з дівчатами у вихідні. Звичайно, не просто було орієнтуватись у такому велетенському людському мурашнику та ще й телефон був без інтернету. А взагалі, за її висновком, китайці комунікабельні й легкі в спілкуванні, не ставало великою проблемою і незнання їхньої мови: можна було порозумітися мовою жестів, а дехто з перехожих, з яким намагалися порозумітися, навіть і англійську добре знав.
«Щодо китайської – то це нереально складна мова, кілька разів бралася її вчити, та закінчувалося вони провалом. Вона для мене якась «глуха», і я її не чую», – зізнається Настя.
Про українських дівчат китайці кажуть, що вони найгарніші у світі, але є й такі, що навіть не знають, де розташована Україна. Та попри це, на потурання від них марно сподіватись українським красуням. Китайська робота, розповідає Настя, – це зйомки з ранку до пізнього вечора, коли в тебе синці під очима від перевтоми, які вже не можна затонувати, тож доводиться одягати сонцезахисні окуляри і ти знову в справі; це взуття на два розміри менше, а ти терпиш й усміхаєшся; це макіяж по-китайськи, коли ти боїшся заплющити очі, щоб тобі не поголили брови через примху візажиста.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Луцьку зафіксували небезпечні крижані нарости та бурулі (ФОТО)
Китайці забувають про відпочинок, бо є 100 вішаків із одягом, які треба відзняти за один день. Отож моделі мали максимум 30 хвилин на обід і хвилин п’ять, коли їм підправляють макіяж. Китайці в роботі – це люди, які думають лише про результат, їх не цікавить почуття моделі, головне швидкість позування та адаптація до будь-яких погодних умов. Адже в Китаї, як і скрізь в Азії, літній одяг знімають взимку, а зимовий – улітку (наприклад, Насті доводилося дефілювати перед камерою в тридцятип’ятиградусну спеку в хутряній шубі).
Проте залишилися в української моделі і приємні спогади про Піднебесну – насамперед це друзі, яких я вона там зустріла та досі спілкується з ними. А ще подорожі-знайомства з далекою країною та «пошуки незвіданого», як-то відвідини екзотичних храмів Будди чи велосипедні прогулянки старими вуличками, чайні церемонії або сумна китайська музика в таксі, місцеві велелюдні ринки та торговці, з якими можна сторгуватися, зовсім не знаючи їхньої мови.
«Люблю Китай за те, що для мене все там так просто і водночас складно. Люблю Китай за смачні та дешеві екзотичні фрукти, за людей, які завжди готові допомогти, але працювати в Китаї не люблю, бо не хочу бути роботом, який згорить на роботі», – каже Настя.
Відтоді минуло вже три роки. За цей час Анастасія двічі побувала в Японії, але це вже тема для іншої розповіді.
